Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
Усі захоплено вигукують і вітають, і знову засипають квітами…
Медея Феліксівна присідає на одному з крісел поруч Віоли і терпляче чекає своєї черги.
Віола, зрозумівши, що це надовго, просить усіх вийти, щоб дати можливість їй переговорити зі своїм педагогом і переодягнутися.
— Послухай мене, Віолко, — починає Медея, коли зачиняються двері. — Я зрозуміла, що у тебе в житті окреслилися якісь зміни. Ти мені не говорила про це, але здогадатися не важко. Так от, хочу тебе застерегти від тебе ж самої. Не хочу, щоб ти наробила моїх дурниць.
— Я вже все вирішила, Медеє Феліксівно. І ця розмова вже нічого не змінить, — переконливо, але спокійно каже Віола.
— Знаю. Тільки, коли наважуєшся на якийсь важливий крок і він не справджує твоїх сподівань, приходить глибоке розчарування, відчай. Ти замикаєшся у собі і не хочеш рухатися далі. У тобі пропадає воля до життя, до нових сміливих зрушень.
— Так не буде, Медеє Феліксівно, — відповідає Віола впевнена у собі.
— Дай Бог, щоб було так, як ти задумала. Але запам’ятай одне, що я зрозуміла занадто пізно. Краще спробувати і пошкодувати, ніж ніколи не пробувати і потім також шкодувати, — педагог говорила повільно, наголошуючи на кожному сказаному слові. — Життя це є рух, і щоб чогось добитися, потрібно цього добиватися. Джек-поти випадають рідко. Та й ціна їхня невисока, а тривалість швидкоплинна.
— Чому ви про це говорите сьогодні? — цікавиться стримано.
— По-перше, я практично не маю зауважень до твого виконання. Ти продемонструвала не тільки увесь свій вокальний потенціал, але й свій вишуканий артистизм. А по-друге, не знаю, але щось передчуваю. І ці неймовірні троянди, — вона обводить поглядом квіти. — Не хочу тебе розпитувати. Просто люблю тебе, як свою дитину. І хочу тобі зізнатися, що я б не пропустила жодного із тих трьох шансів у житті, що у мене були, якщо б могла розпочати його заново.
Більше Медея не сказала ані слова. Вийшла з гримерки. Віола тільки й встигла зауважити як її очі спалахнули якимсь невідомим досі блиском.
Прем’єрний вечір закінчився тріумфальною вечерею у ресторані готелю «Опера», навпроти. Друзі, співробітники та імпозантний незнайомець-італієць, біля якого увесь час звивався директор, — усі були запрошені на бенкет.
— Віоло, — звернувся директор театру до схвильованої винуватиці торжества. — Дозволь тебе представити відомому імпресаріо і диригенту Міланської опери Тоніно Веронезі. Він захоплений твоїм голосом і талантом.
Віола вдячно посміхнулася і подала гостеві руку:
— Grazie Signore, — говорить італійською.
— Era molto tempo che non sentivo un ’esibizione cosi sentita e ispirata Per non parlare poi della Sua voce. Lei e un ’altra «Salomea ". Ho ima proposta molto interessante per Lei.
— Si signor Veronese, la ascolto con attenzione, — її серце пришвидшено застукотіло.
— Vorrei discutere con lei del suo tour estivo. E in seguito, se ci metteremo d’accordo il contralto con La Scala.
— Ecco, il Direttore dell 'orchestra, che si affretta verso di noi, — одразу заметушився директор театру.
— Non siamo pronti a lasciar andare cosi subito la nostra primadonna.
— Solo con Suo permesso, Signor Direttore,[1] — усміхнувся італієць, розуміючи про що йдеться.
Віола завмерла. Нереальна ситуація. Вона марить. Це — сон. І тут же згадала слова Каті: "Позитив приваблює позитив. Успіх притягує успіх. Головне не дати усьому цьому утекти з рук"… Не дасть, тепер уже точно! Завтра зустрінеться з ним.
Катарсис кохання
Віктор вже півгодини чекає Віолу під вікнами консерваторії. Їй не вдалося вмовити викладачку відмінити заняття, а лише змістити його на трішечки раніше.
— Ну, то я вже можу йти? — з тремтінням у голосі і нетерплячим хвилюванням у всьому тілі перепитує бідолашна.
Через запилюжену, з патьоками від снігу і дощу шибу видко його джип. Серце Віоли б’ється гонгом у ребра і доводить майже до стану божевілля. Її лихоманить, наче у сорокаградусній гарячці.
— Чи ти часом не захворіла, дитино моя? — різко вскидає брови Медея Феліксівна. — Співала незграбно, увальцем. Жодного порядного п’яно я так і не почула сьогодні. І вигляд у тебе якийсь хворобливий: шкіра, як полотно, рум’янець на щоках і очі блистять, ніби скляні. Давай-давай додому, а краще візьми таксі!
Віола збігає мармуровими східцями своєї Alma Mater, на ходу одягаючи пальто. Вона божеволіє від однієї думки про те, що він може не дочекатися її приходу. Чи не сприйме її відсутність за черговий приступ малодушшя або напад боязні перед змінами у своєму житті.
Та Віктор і не думає рушити з місця. Він вперто чекає свою фатальну жінку, і знає, що стоятиме тут до тих пір, поки вона нарешті не з’явиться: до вечора, до ночі, до наступного дня чи тижня. Хай там що, а тепер він її вже нізащо не відпустить. Бо таких насправді не буває. Такі приходять лише уві сні. Вона — досконала.
1
— Я давно вже не чув такого натхненного і щирого виконання. А про ваші вокальні дані і говорити годі. Ви — друга "Саломеа". У мене є для вас дуже цікава пропозиція…
— Так, сеньйоре Веронезе. Я вас уважно слухаю, — її серце пришвидшено застукотіло.
— Я б хотів обговорити з вами можливість гастролей у нас влітку. А в подальшому, якщо ми домовимося, роботу за контрактом у Ла Скала…
— О, пан диригент поспішає, — одразу заметушився директор оперного. — Ми не готові ось так, одразу відпустити нашу приму на роботу.
— Тільки з вашого дозволу, сеньйоре директоре.