Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
Дзвонила подруга з іншого міста. Віола намагалася абстрагуватися, обмінюючись останніми новинами. Та раптом зауважила, що до неї наближається Віктор. У неї затріпотіло серце і завмерла душа. Незрозуміле хвилювання боляче вчепилося пазурами у груди.
У тому закапелку, де вона стояла, їх ніхто не міг помітити.
— Я тобі передзвоню, — із зусиллям вимовила Віола і відійняла мобілку від вуха.
Він перехопив її тремтливу руку, вклавши у свою гарячу долоню. І сказав зі сповненим глибини поглядом:
— Віоло, нам треба поговорити.
Завжди дивився на неї, як на богиню. Тільки тепер вона це зрозуміла.
— Треба, — видихнула вона, опустивши від сорому голову.
І опинилася в його палких обіймах. Їх ніби пронизало блискавкою, поєднавши назавжди. У ту ж мить вони обоє зрозуміли, що за все, що буде далі, вони повинні заплатити. Бо за явища, що за межею звичайного у цьому житті, треба розплачуватися. І вирушили назустріч долі…
— Не тут і не зараз, — сказав, ніби шкодував, що це не може статися миттєво. — Я тобі задзвоню завтра.
— Коли? Завтра?! — не сподівалася на такий стрімкий розвиток подій. — Завтра у мене ввечері вистава. Я зможу…
— А так… Тоді післязавтра! — сказав Віктор твердо.
— Я відміню заняття з викладачкою на четверту, — зорієнтувала його у часі. — А тепер іди!
Віола із зусиллям вивільнилася від його міцних рук. Зробила це неохоче — почувалася поруч з ним, наче у дитинстві, коли доросле життя здається таким принадним. Коли фантики з-під жуйок і цукерок грають роль справжніх грошей, а черешні на вухах сприймаються, як істинні клейноди. Віола легенько відштовхнула Віктора в напрямку залу, де сиділа їх компанія. І зітхнула. Її гнітила думка про те, що хтось може щось запідозрити і згодом підколювати, як це було зазвичай серед їх товариства.
За кілька хвилин вона повернулася до столу. З того часу її думки літали тільки навколо нього, більше нікого вона не бачила і не чула…
Арія «Чіо-чіо-сан»
З самого ранку Віола мовчить. Береже голос. Сьогодні у неї вистава. Спілкується пошепки. Орисі це дуже подобається. Звикла мало не з пелюшок, що іноді мама бавиться у мовчанку. Мала шепоче і собі, щоразу із глибоким дитячим захопленням притуляючи вказівного пальчика до уст, коли до них голосно звертається Андріан. Збоку це виглядає, як гра. У Віоли неприховано щасливий вигляд. Вона посміхається і зачіпає малу. Частина жартівливого настрою передається і чоловікові. Він, навіть погоджується погуляти з донечкою після обіду.
У церкві Віола теж не розтуляє уст. Щиросердно молиться за успішне виконання партії і дякує за усе, що має. У душі панує високе урочисте хвилювання, живе передчуттям обумовленої зустрічі з Віктором. Від однієї думки про це їй робиться і лячно, і млосно. Чекає цієї події, як піший пустельник марить дістатися оази і втамувати свою спрагу, перепочити і набратися сили на подальшу путь. Але енергії у Віолі стільки, що їй здається, може розкрутити земну кулю до швидкості світла. Виплесне усе це сьогодні ввечері. Буде неповторною Чіо-чіо-сан для нього і для усіх.
О третій вона прийшла до Медеї Феліксівни. Її викладачка жила з боку густо-зеленого Стрийського парку на вулиці Франка, у старому, ще австрійському будинку з облямованими витонченою ковкою дерев’яними сходами. З високими, у чотири метри стелями, щедро прикрашеними справжньою гіпсовою ліпниною. В кутку кожної кімнати вилискувала старовинна піч з позолотою. Навіть зіпсуті війною кахелі не в стані були спотворити її величного вигляду. І в довершення цього ансамблю Медея користувалася трохи масивними, але урочистими меблями у стилі ампір і справжнім австрійським Петрофом з підсвічниками. Рояль гордо займав центральне місце посеред кімнати, між двома фініковими пальмами. Неначе цісар зі своїми пажами.
— Віоло, у тебе сьогодні приголомшливий вигляд! — одразу зауважує вчителька.
— Дякую, Медеє Феліксівно, — відповідає стиха. — Відчуваю, що у моїх силах виконати партію як ніколи!
— Не питаю, що є причиною такого піднесення. Мовчи, бережи голос для розспівки. Лише раджу тобі частіше звертатися до того чудодійного засобу.
Віола широко всміхається.
— Я вам обіцяю, — промовляє з чіткою артикуляцією.