Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
- Автор: Пигидо Фёдор Петрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-78-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця». Краткое содержание книги:
Пані В. А. (нині живе в Детройті — ЗДА) клятвено стверджує, що підчас очищення гавані її чоловік (убито в Німеччині 1944 р.), що його мобілізували румуни для робіт у порту, був свідком, коли один із портових кранів підняв із дна гавані велике санітарне авто. Це авто було не зовсім добре закріплене, тому воно перехилилося верхньою частиною вверх, а задньою, де були дверці, вниз. Тільки що кран управився піднести це авто до берега, як задні дверцята, очевидно, не витримавши натиску, розчинились, і з авта висипалось коло десяти трупів червоноармійців із перев'язаними руками, ногами та головами.[121] Теж саме оповідав мені і пан К. К. з тою лиш різницею, що він оглядав подібне санітарне авто і трупи за якийсь час після того, як воно було витягнене з води. Чи обидва свідки бачили те ж саме авто, чи то були різні авта — упевнитись мені не вдалося.
В день здачі Одеси ворогові багато тисяч червоноармійців та командирів, сяк–так переодягнувшись у цивільний одяг, розійшлось та поховалося в місті; незначну частину гарнізону було вивезено на крейсері та канонерках, решта потрапила до полону. Немало командирів та особливо військових комісарів, наляканих оповіданнями про нелюдські жорстокості німців, вкоротили собі життя.
Більшість одеських заводів висаджено в повітря. Тоді ж висаджено в повітря й дамбу, що відгороджувала передмістя «Пересип» від моря. Пересип, як відомо, нижче рівня моря. Забудовано її переважно невеличкими будинками, в яких жили робітники та міська біднота. Про наступне затоплення Пересипу населення не було попереджене. Хвилі вмить залили все передмістя. Нещастя посилювалося ще тим, що на морі бушувала сильна буря. Велика кількість людей та особливо дітей загинула цієї страшної ночі в холодних бурунах.[122]
За кілька днів до здачі міста всіх кримінальних злочинців було звільнено. Останніх два–три дні тюрму охороняли посилені загони НКВД, а в середині тюрми відбувалась якась особлива метушня.[123] Другого дня після вступу до міста румунського війська в численних льохах тюрми було виявлено велику кількість трупів, між якими подекуди траплялися ще не померлі ранені. Багато трупів було з вирваними грудьми, животами, з одірваними головами, руками, ногами. Випадкові очевидці оповідали, що велике число політичних в'язнів було розстріляно в льохах тюрми. Решту в останнім дні було загнано в підвали і там закидано ручними гранатами. Цей факт стверджується й висновками комісії, що оглядала тюрму. Стіни й стелю в підвалах було сколупано уламками ґранат та вимащено рваними м'язами, кишками та кров'ю.
Не менш жахливою мала бути й доля одеситів німецького походження. Це були нащадки німців, які ще за давніх часів оселилися в колишній Росії. Всі вони, звичайно, були совєтськими підданими. Після того, як Одесу було оточено ворожим військом, кілька тисяч цих німців було арештовано й ув'язнено в будівлях так званої «исправительной колонии», або, як її називали, школи, що містилась поблизу тюрми. За деякий час тих із них, що були членами компартії та комсомолу, було звільнено. Здається, 14 жовтня вся адміністрація «школи», навантаживши свої речі на авта, поїхала до порту — евакуюватись. Охорона, вважаючи, що все вже закінчене й місто передається ворогові, зникла. Ув'язнені, порозбивавши двері й вікна, розбіглись. Коли адміністрація школи–колонії уже зовсім увечері повернулась, плачучи, назад (вільних місць на суднах не було), — всі мешкання, де були ув'язнені, були вже порожні.
Після висадження в повітря будинку НКВД ч. 40 по Маразлієвській вулиці, окупаційна влада провела кампанію для виявлення й знешкодження закладених совєтами мін. Під час розміновування міста знайдено, між іншим, великі міни й під будівлями цієї школи–колонії. Чи тому що про ув'язнених німців в останніх хвилинах забули, чи тому що довідались про те, що всі вони зникли, школа–колонія не була висаджена в повітря.
До речі, кілька слів про будинок НКВД. Під цим будинком большевики заложили були й добре замаскували величезну міну. В цьому будинку розташувався якийсь румунський військовий штаб, за тиждень–півтора під час якогось засідання, що відбувалося в тому штабі, стався жахливої сили вибух. Все, крім одної стіни, було обернено в купу каміння. Під уламками загинуло багато вищих старшин румунського командування та декілька німецьких офіцерів. Живим, як розповідали місцеві мешканці, залишився тільки один — вартовий біля під'їзду. Кілька авт, що стояли біля будинку на вулиці, було розбито.
121
Це повідомлення Ф. Пігідо підтвердила «Одеська газета» за 3 травня 1942 р. (стаття без автора під назвою «Дно морское заговорило»):
«С началом водолазных работ в порту заговорило море и рассказало о неслыханных зверствах большевиков, совершенных ими в одесском порту.
Водолазы рассказывают, что дно морское напоминает морг, в котором в беспорядке сложены человеческие трупы. Большинство из них во время ледохода было порезано льдинами и поэтому опустилось на дно. Лошади оказались крепче и выдержали ледоход. Некоторые из них с безумными глазами, отпечатком былых страданий плавают, запряженные в двуколки. Со всей упряжью зти несчастные лошади были безжалостно сброшены с пристани извергами всего живущего прямо в море.
При подъеме автомашин свидетель–море рассказало о совершенно невероятном случае. Спущенные водолазы обнаружили машину Красного Креста, и что же в ней оказалось? Четыре раненых красноармейца…
Водолазы закрепили крюк за переднюю ось и начали выбирать. Когда машина приняла вертикальное положение, задние дверцы раскрылись и три трупа соскользнули с носилок и пошли на дно. Однако один как–то зацепился локтем за окошечко автомобиля и висел в машине, которую вытягивал береговой кран. При повороте хобота крана он соскользнул, упал в воду, догоняя своих товарищей. Это был красноармеец с забинтованной головой. […]»
122
Підтвердження цієї події ми знайшли в «Одесской газете» (28 жовтня 1941, № 2) у статті Вл. Кудріна «Бегство»: «Большевики взорвали плотину на Хаджибевском лимане и весь район Пересыпи стала медленно заливать вода. На втором лиманчике тонули люди. Так большевики покинули город».
У зв'язку з цим доцільно також навести уривок зі статті В. П. Щетникова, «Героической обороне Одессн — 60 лет (послесловие) в кн. Героической Обороне Одессы — 60 лет» (1941–2001). Альбом / Сост. Я. И. Маниович. — Одесса, 2001: «В ночь с 15 на 16–е была заминирована гавань, взорваны портовые сооружения, электростанция, питавшая энергией город (этот факт будет потом всячески обыгрываться пропагандой оккупантов)…»
123
Інформацію про одеські в'язниці напередодні вступу військ не вдалося розшукати.