Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
- Автор: Пигидо Фёдор Петрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-78-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця». Краткое содержание книги:
Другого дня по місті стали ширитись чутки, що всіх цих жидів побито з кулеметів. Розповідали, що за першою заставою, що перевіряла документи й пропускала на «збірний пункт», десь далі стояла інша застава, де в жидів відбирали всі речі, гроші, дорогоцінності, які вони мали з собою. Третя застава, десь уже біля Бабиного Яру, веліла всім роздягатись до голого тіла — і далі всіх їх розстрілювали з кулеметів та скидали на дно яру. Багато з них, що були лише поранені, привалювались тілами інших розстрілюваних. Чув я також від людей, мені відомих, що весь той день, та й на другий день також, із Бабиного Яру було чути стрілянину кулеметів. Між населенням Києва говорилось, що в тому дні було розстріляно десь коло 67.000 жидів.[118]
Про подробиці розстрілу жидів мені розповідали мешканці того району; багатьох із них я добре знав, як людей статечних, яким можна вірити. Стверджувати, звичайно, можу лише ту частину подій цього дня, що сам бачив. В усякому випадку, ні в дні, коли було виконано це масове знищення, ні потім, у роках 1941–43, та й до цього часу, мені не доводилось ні бачити, ні чути, щоб хто–небудь із тих, що пішли до Бабиного Яру, появився між людьми. Отже, треба гадати, що ця масова страта з тими чи іншими варіянтами подробиць відбулася.
Правда, деякі з моїх знайомих розповідали, що їм доводилось взимку 1941 року та й в 1942 році зустрічати жидів–киян, але це були жиди, що 29 вересня не пішли на цей збірний пункт, а довго переховувались у Києві, і потім, перебравшись на провінцію, провадили там кочове життя. Вони мали пашпорти з християнськими іменами. Ці жиди розповідали про день 29 вересня приблизно те ж, що мені вже доводилось чути в Києві, та що було страчено в тому дні десь коло 70.000 жидів.
Подібні акції масового нищення жидів проведено в Дніпропетровську, Харкові та в багатьох інших містах та містечках України. Уже тут, на еміґрації, пані Л…, яка в 1941–42 роках мешкала в Харкові, розповідала мені про подробиці такого акту. В Харків німці вступили, здається, 24 жовтня 1941 року.[119] Приблизно за три тижні на вулиці Дзєржинського було висаджено в повітря віллу, в якій містився німецький штаб, причому загинуло багато значних німецьких офіцерів.
У відповідь на цей акт німецька комендатура схопила перших, що потрапили під руки, 2.000 мешканців–заложників із жидів. Двісті з них було негайно повішено на балконах будинків, переважно в центральній частині міста. Одночасно було попереджено населення міста, що при повторенні вибухів буде також повішено й решту заложників. У Харкові розповідали, що інженер, який брав участь у мінуванні міста, передав німецькій комендатурі плян розташування закладених совєтами мін, що й врятувало життя решти заложників. Проте жидів у їх масі ще довго не зачіпали. Лише 14 грудня було оголошено наказ німецької комендатури, в якому пропонувалось жидівському населенню вибратися з міста до напівзруйнованих дерев'яних бараків старого робітничого табору десь за харківським тракторним заводом (ХТЗ). Жидам пропонували мати з собою всі свої речі. Тим, хто не з'явиться до бараків, загрожували розстрілом. З'явилось і зареєструвалось лише 16.000 жидів. За два тижні 14.000 із них (решта розбіглася) було вивезено автомашинами до величезних ровів, далі за містом, і там розстріляно. Така незначна, як для Харкова, кількість розстріляних жидів пояснюється тим, що в Харкові до того часу вже побувало багато жидів–утікачів із Києва і жидівське населення добре знало, чого треба чекати. Отже, велика кількість жидів із тих, що залишилися в місті, при відході большевиків, у листопаді та грудні, перебігла до совєтів, за лінію фронту, який тоді був недалеко від Харкова.
Під час одної подорожі по Київщині в 1942 році мені показували біля містечка Ржищів величезний присипаний рів, де було закопано розстріляних у Ржищеві жидів, звичайно, містечкову бідноту.
Знаю ще один, цілком певний, перевірений факт масового знищення жидів, а саме в Новгород–Сіверську в жовтні 1941 року було розстріляно 135 чоловіків, переважно дрібних ремісників, між якими не було жадного комуніста.
Такі розправи провадились не тільки щодо жидів. У такий же спосіб знищували і циган.
В 1942 році я чув декілька оповідань про масову страту циган. Але мені довго не вдавалось перевірити правдивість таких оповідань. В 1943 р. в тому ж таки Новгород–Сіверську місцевий німецький командант затримав був групу циган 150 чоловік. За день поширились чутки, що всіх їх мають розстріляти. Кілька найбільш поважних громадян міста з'явились до команданта просити скасувати наказ про розстріл. Командант спочатку досить у грубій формі відповів, що це їх не торкається, він сам знає, що йому робити. Але далі трохи пом'ягшав і став доводити, що цигани — це такий же паразитарний нарід, як і жиди. Крім того, вони бродять від села до села і, може без злої волі, стають шпигунами на користь совєтських партизанів. На вечір цих 150 циган було розстріляно.
118
Офіційні документи засвідчують, що за перші два дні у Бабиному Яру загинуло 33 000 євреїв. Разом з ними загинуло багато неєвреїв з мішаних сімей, які не хотіли розлучатися зі своїми рідними.
Бабин Яр став місцем масових страт «ворогів рейху» — людей різних національностей.
119
Захопивши Харків, нацисти розгорнули масові репресії проти населення. Свою перемогу над Червоною армією вони відсвяткували тим, що повісили 116 чоловік на центральних вулицях міста. У «душогубках» та від розстрілів загинуло 112 тис. осіб. Спостерігались масові страти євреїв, військовополонених, цивільного населення. У Харкові й області було страчено 300 тис. осіб.