Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
- Автор: Пигидо Фёдор Петрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-78-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця». Краткое содержание книги:
Я не можу стверджувати, чи описані мною й тисячі подібних їм явищ є наслідком злочинного саботажу або, як це прийнято було визначати улюбленим там словом, «шкідництвом». Але, знаючи добре «сталінський стиль» роботи, я гадаю, що найбільше ймовірним буде пояснити такі явища безмежним совєтським безладдям.
Цей «сталінський стиль» проходив червоною ниткою по всіх ділянках роботи за мирних часів, як і особливо в час війни. Ось іще кілька характерних прикладів.
Про порядки, які існували на будівництвах оборонних споруд, у липні 1941 року розповідав мені мій знайомий п. Г…, економіст–фінансист. Його з групою киян, чоловік сто, було виряджено на «окопні» роботи до Ірпеня — 25 кілометрів на захід від Києва. Копали протитанкові споруди. Кермував роботою військовий, іноді приходив інженер. Якось копали вони протитанковий рів понад річкою. За три–чотири години прийшов інженер. Оглянувши роботу, він викликав військового–десятника, сказав, що рів має неналежні схили й звелів переробити все заново. Другого дня, коли роботу було вже майже закінчено, приїхав начальник ділянки, якийсь значний чин, — грузин. Розкричався, скільки в нього вистачило горла, легенів і «совєтської мотивованої термінології», та наказав зроблений рів засипати, а почати копати новий, відступивши п'ять кроків далі. На цій же ділянці, по дну неглибокої там річки, ставили дротяні загорожі. На ранок, коли прийшли на роботу, значна частина тих дротяних загорож, що мали перешкодити ворогові перехід через річку, плавала зверху зі своїми дротами — стовпці, виявилось, були короткі, отже, робітники забивали їх, аби трошки тримався; десятник, видно, того не догледів… Знову переробляти, відривати прибитий до стовпців дріт, змотувати його і т. д. Закінчили розбирати — виявилось, що довших стовпців немає, а сектор цей на другий день треба передавати війську!…
Цей же таки п. Г., що копав протитанкові рови на Ірпені, розповідав мені про свою «мобілізацію» . За кілька днів після повернення з робіт на Ірпені, було оголошено мобілізацію резерви старшого віку — до 50 років.
— Довелося йти, ніде дітися, — казав п. Г. — У військкоматі — «бедлам». А втім, лише третього дня в десятій годині ввечері наш ешелон, десь коло 300 людей, виряджено до Полтави, звичайно, пішим порядком. На дорогу нічого не було видано — правда, нам наказано було взяти з дому харчів на три дні. Ешелон повели через так званий міст «Євгенії Бош»,[131] що його побудовано на місці колишнього ланцюгового мосту. Під час переходу через міст налетіли німецькі літаки і скиненими бомбами та обстрілом вбили одного та поранили двох із нашої групи. На ранок ми добрались до станції Броварі. Харчового пункту та навіть гарячої води ні на станції, ні десь поблизу, не було, хоч тут щодня проходили десятки таких, як наш, ешелонів. Нам дали спочинути півтори години й погнали далі. До Полтави, якщо не помиляюсь, — 240 кілометрів, — ешелон ішов п'ятнадцять днів. Ніде за цих два тижні нас не годували, ніде не було наготовлено навіть гарячої води — йшли весь час жебраючи в місцевого населення та роблячи «нальоти» на колгоспні поля за картоплею й огірками. По дорозі наш ешелон потроху «танув», отже, до Полтави дійшло ледве що половина людей. Ми щоразу зустрічали таких же, як і наші, «одставших». Переважна більшість тих «одставших» рухалась не на схід, а… на захід. Між тими, що йшли на захід, немало попадалось шкільної молоді, а то й дітей із евакуйованих ремісничих та фабричних шкіл. В Полтаві нас «здано» на збірний пункт. Ніколи в своєму житті я не бачив нічого більш забрудженого, як цей збірний пункт: сміття, шкурки від огірків та всілякі відходи лежали суцільною масою. Великі зелені мухи шугали хмарами. Тут же, в цьому бруді, сиділи, лежали, їли, спали тисячі таких, як ми, людей. Але все це нікого не цікавило. Ні в першу світову війну, ні під час війни громадянської я не бачив такого безладдя. Взявши звільнення з двору, я пішов до місцевої санітарної управи, куди я ще зовсім недавно приїздив у службових справах до мого доброго знайомого, лікаря Я… Розповів йому про те, що бачив на збірному пункті…
131
Бош Євгенія Богданівна (1879–1925 рр.) — російська революціонерка, одна з керівників боротьби за більшовицьку владу в Україні в 1917–1918 рр. Була головою Київського обласного комітету партії, член Всеукраїнського Центрального Комітету Виконавчого Комітету (ВУЦВК).
Міст Є. Бош через Дніпро було побудовано в 1925 році на місці колишнього Ланцюгового мосту. Ланцюговий міст (Миколаївський міст) — перший капітальний міст через Дніпро (в районі нинішнього Метромосту). Побудований у 1848–1853 роках за проектом і під керівництвом інженера Ч. де Віньоля. В 1912 році по Ланцюговому мосту почав ходити трамвай. У 1920 році польські війська підірвали Ланцюговий міст. Міст імені Євгенії Бош радянські війська підірвали у вересні 1941 року при відступі.