Щоденник Миколки Синицина
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Іван Сподаренко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Щоденник Миколки Синицина». Краткое содержание книги:
До цієї збірки ввійшли твори, які українською мовою ще не видавалися:
Щоденник Миколки Синицина (Повість)
ОПОВІДАННЯ:
Мишкова каша
Дружок
Телефон
Бенгальські вогні
Тук-Тук-Тук
Городники
Фантазери
Сашко
Метро
Льодяник
Автомобіль
Витівники
Латка
Шурко в дідуся
Ляпка
Про Гену
Замазка
Винахідливість
Пригоди Толі Клюквіна
— Тому й неправильно, що за них хтось пень викорчував. Вони самі сказали.
— А ми винні? — каже Іванко. — Може, його хтось собі на дрова викорчував. Хіба ми заборонятимемо?
— А може, його хтось помилково замість свого викорчував, — відповів Мишко.
— Тоді б він тут був, а його ніде нема, — сказав Іванко.
— А може, вони його в річку вкинули, — каже Мишко.
— Ну що ти причепився: «може» та «може»!
— Може, вам і ділянку хтось уночі скопав, — не вгамовувався Мишко.
Я його штовхаю, щоб він не обмовився. Іванко каже:
— Все може бути. Ми землі не міряли.
Пішли ми на свою ділянку і почали копати. А Іванко та Семенко стали поруч і хихикають.
— Оце працюють! — каже Семенко. — Ніби уві сні клоччя жують.
— Треба їх на буксир брати, — сказав Іванко. — Бо в них найменше від усіх скопано.
Ну й узяли нас на буксир. Допомогли нам копати і пень викорчувати. Однак ми пізніше від усіх закінчили. Хлопці кажуть:
— Давайте на їхній ділянці, як на відстаючій, поставимо опудало.
Всі погодились і поставили опудало на нашій ділянці. Ми з Мишком образились. А хлопці кажуть:
— Добивайтеся, щоб ваша ділянка стала кращою, коли садити й полоти будемо, от і заберемо тоді з вашого городу опудало.
Юрко Козлов запропонував:
— Давайте опудало ставити тим, що відстають.
— Давайте! — зраділи всі.
— А восени подаруємо тому, в кого буде найгірший урожай, — каже Семенко Бобров.
Ми з Мишком поклали собі старатися з усієї сили, щоб спекатися цього опудала. Тільки в нас так нічого й не вийшло Ціле літо простояло воно на нашій ділянці. Бо коли садили, Мишко все переплутав і посіяв буряки там, де вже була морква посіяна, а коли прополювали, замість бур'янів петрушку повисмикував. Довелося на цьому місці хутенько редиску сіяти. Скільки разів я хотів відкараскатися від Мишка, та ніяк не міг. «Хто ж, — думаю, — у біді товариша кидає!» Так і морочився з ним до кінця.
Зате восени червоний прапор нам з Мишком дістався. У нас виявився найкращий урожай помідорів та кабачків.
Хлопці почали сперечатися.
— Це неправильно! — казали вони. — Весь час відставали, і раптом найбільший урожай!
Але Вітя сказав:
— Нічого, хлопці, все правильно. Хоч вони й відставали, але землю добре обробляли, старались і добивалися, щоб великий урожай був.
Іванко Ложкін сказав:
— У них земля була гарна. А от нам із Семенком погана земля дісталася. І врожай маленький, хоч ми як старалися. За що ж нам опудало подарували? Хай вони тоді й опудало беруть собі, якщо воно в них ціле літо стояло.
— Нічого, — каже Мишко, — ми візьмемо і опудало. Давайте його сюди.
Усі засміялись, а Мишко сказав:
— Коли б не це опудало, то ми й прапора не мали б.
— Це чому ж? — здивувалися всі.
— Тому що на нашій ділянці воно ворон лякало, а на інших ворони не боялись, от і врожай вийшов менший. І потім, через це опудало ми не забували, що нам треба старатись і працювати краще.
Я кажу Мишкові:
— Навіщо ти взяв це опудало? Для чого воно нам?
— Ну, давай його в річку кинемо, — каже Мишко.
Взяли ми опудало й кинули в річку. Воно попливло по річці, розчепіривши руки. Ми подивилися йому вслід і ну в нього камінням жбурляти. А потім пішли до табору.
Того ж дня Олекса Курочкін зняв нас фотоапаратом разом з прапором. Отож, якщо кому-небудь хочеться карточку, ми можемо прислати.
ФАНТАЗЕРИ
Михайлик і Стасик сиділи в саду на лавочці й розмовляли. Тільки вони розмовляли не просто, як інші хлопці, а розповідали один одному різні небилиці, немов пішли в заклад, хто кого перебреше.
— Скільки тобі років? — питає Мишко.
— Дев'яносто п'ять. А тобі?
— А мені сто сорок. Знаєш, — каже Мишко, — раніше я був великий, великий, як дядько Борис, а потім зробився маленький.
— А я, — каже Стасик, — спочатку був маленький, а потім виріс великий, а тоді знову став маленький, а тепер знову скоро буду великий.
— А я, коли був великий, всю річку міг переплисти, — каже Мишко.
— У! А я море міг переплисти!
— Подумаєш — море! Я океан перепливав!
— А я колись літати вмів!
— Ану, полети!
— Зараз не можу: розучився.
— А я одного разу купався в морі, — каже Мишко, — і на мене напала акула. Я її торох кулаком, а вона мене хап за голову — і відкусила.
— Брешеш!
— Ні, правда!
— Чому ж ти не вмер?
— А навіщо мені вмирати? Я виплив на берег і пішов додому.