Щоденник Миколки Синицина
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Іван Сподаренко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Щоденник Миколки Синицина». Краткое содержание книги:
До цієї збірки ввійшли твори, які українською мовою ще не видавалися:
Щоденник Миколки Синицина (Повість)
ОПОВІДАННЯ:
Мишкова каша
Дружок
Телефон
Бенгальські вогні
Тук-Тук-Тук
Городники
Фантазери
Сашко
Метро
Льодяник
Автомобіль
Витівники
Латка
Шурко в дідуся
Ляпка
Про Гену
Замазка
Винахідливість
Пригоди Толі Клюквіна
Ми з Мишком попросили записати нас до однієї бригади. Ми ще в місті домовилися, що будемо працювати разом і рибу ловитимемо разом. Усе в нас було спільне: і заступи, й вудки.
— Хлопці, — сказав Вадик Зайцев, — я пропоную виготовити червоний прапор і на ньому написати: «Найкращому городникові». Хто перший скопає ділянку, в того на ділянці поставимо прапор.
— Правильно, — погодилися хлопці. — А тоді будемо за цей прапор боротися. Хто краще посадить, до того перейде на ділянку прапор. Потім прапор передаватимемо за прополювання. А в кого виявиться найбільший урожай, тому подаруємо восени цей прапор, і хай він везе його з собою до міста.
Ми з Мишком поклали собі боротися за червоний прапор.
— Як візьмемо його з самого початку, то до кінця не випустимо й додому повеземо, — казав Мишко.
Наш город був недалеко від річки. Ми виміряли землю рулеткою, намітили ділянки і забили кілочки з номерами. Нам з Мишком дісталася дванадцята ділянка. Мишко тут же зчинив галас, що нам дали найгіршу ділянку.
— Та чим вона погана? — запитує Вітя.
— Дірка отут у землі!
— Ну, що це за дірка! — засміявся Вітя. — Коняка копитом продавила.
— І пень он стирчить, — каже Мишко.
— І на інших ділянках є пні, подивись.
Та Мишко вже нікуди не хотів дивитись і кричав:
— Його ж із землі викорчувати треба!
— Що ж, викорчуєте. Самі не подужаєте, хлопці допоможуть.
— Уже коли візьмемося — подужаємо, — образився Мишко. — Ще й хлопцям допоможемо, на буксир кого треба візьмемо.
— От і добре, — каже Вітя.
Усі хлопці почали копати землю. І ми з Мишком почали копати. Мишко раз по раз бігав дивитися, скільки інші хлопці накопали. Я кажу йому:
— Ти не бігай, працюй, а то ми менше від усіх накопаємо.
— Нічого, — каже, — я ще візьмуся як слід.
І став братися. Візьметься, візьметься і знову побіжить куди-небудь.
У цей день ми мало працювали. Незабаром вожатий Вітя покликав усіх обідати. По обіді ми з Мишком ухопили заступи й знову хотіли на город бігти, але Вітя не дозволив. Він сказав:
— Працювати будем тільки до обіду. По обіді — відпочивати, а то в нас знайдуться такі хлопці, які першого ж дня перетрудяться і потім не зможуть працювати.
Наступного ранку ми раніше від усіх примчали на город і стали копати. Потім Мишко випросив у Віті рулетку і заходився землю міряти, скільки в нас на ділянці скопано і скільки залишилося. Покопає трохи і знову міряє. І все йому здається мало.
Я кажу:
— Звичайно, буде мало, якщо я один копаю, а ти тільки міряєш!
Він кинув рулетку і заходився копати. Тільки недовго копав. Корінь йому в землі попався, то він цей корінь почав із землі виривати. Виривав його, виривав, усю ділянку розрив. Навіть на сусідню ділянку заліз і там витягає цей корінь.
— Та кинь ти його, — кажу. — Чого ти до нього причепився?
— Я, — каже, — думав, що він короткий, а він он який довгий, наче удав.
— Ну й годі з ним вовтузитись!
— Але ж повинен він де-небудь кінчитися!
— А тобі ніби не байдуже?
— Ні, — каже, — я така людина: коли до чого-небудь узявся, то обов’язково до кінця зроблю.
1 знову схопився руками за кореня. Тоді я розсердився, підійшов і підрубав цей корінь заступом. А Мишко корінь рулеткою виміряв і каже:
— Ого! Шість з половиною метрів! А коли б ти не відрубав, то він, може, метрів двадцять мав би!
Я кажу:
— Коли б я знав, що ти так працюватимеш, то з тобою не зв'язувався б.
А він:
— Можеш окремо. Я ж тебе не силую.
— Як же тепер окремо, коли в нас стільки накопано! Ось не одержимо через тебе червоного прапора.
— Чому не одержимо? Ти подивися, скільки в Іванка Ложкіна та Семенка Боброва. Ще менше, ніж у нас.
Він побіг на ділянку Іванка та Семенка і почав з них сміятися:
— Ех ви! Доведеться вас на буксир брати. А вони його проганяють:
— Гляди, коли б тебе не взяли!
Я кажу:
— Дивак ти! З інших смієшся, а сам скільки зробив? І чого я тільки з гобою зв'язався!
— Нічого, — каже, — я одну штуковину придумав. Завтра прапор буде на нашій ділянці!
— Збожеволів! — кажу. — Тут на два дні роботи, а з тобою й чотири прововтузишся.
— От побачиш, я потім тобі розкажу.
— Ти краще працюй. Земля сама не скопається.
Він узяв заступ, але тут Вітя сказав, щоб усі йшли обідати. Ну, Мишко заступ на плече і помчав поперед усіх до табору.
По обіді Вітя став червоний прапор виготовляти, а ми всі йому допомагали: хто палицю стругав, хто матерію підшивав, хто розчиняв фарби. Прапор вийшов гарний. Палицю пофарбували золотою фарбою, а на червоній матерії Вітя написав срібними літерами: «Найкращому городникові».