«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Я часто тепер на своїй персональній машині виїжджаю на околицю Пущі-Водиці чи Дарниці і там ловлю їх. Трапляються дні, коли привожу їх по сто, а то й по сто п'ятдесят штук. Ви запитаєте: «А для чого Ви їх, Адаме, ловите?» Я вам відкрию мою таємницю. Тепер можна сказати «нашу». Для пуху, Клаво, а не для пера. Коли ми з Вами візьмемо шлюб, то ви спатимете на таких м'яких перинах і подушках, на яких не спав ніхто в світі. Навіть президент Америки.
Ще хочу похвалитися, що я випікаю чудесні пироги з м'ясом і тістечка з ізюмом. Отже, Вам ніколи не доведеться займатися кондитерськими виробами: ні купувати їх, ні випікати...»
Через кілька днів Адам одержав листа. Він був куций, як заячий хвіст: «Не знаю, хто Вас призначив заступником міністра і як Ви зуміли захистити дисертацію, але дружиною я вам ніколи не буду. Вибачте, але я, як лікар, підозрюю, що у вас маніакальний стан. Раджу пити за півгодини перед їжею протягом трьох місяців галоперідол. Даю по-латині: Haloperidolum, а також вкладаю на всяк випадок рецепт. З привітом Клава В.».
Жарт був жорстокий і підлий. Дев'ять днів і дев'ять ночей з Адамових голубих, як айсберги в тропіках, довірливих очей текли рясні, не по-чоловічому щедрі сльози. Після цього йому й справді довелося вживати, але не галоперідол, бо його він ніде це міг дістати, а беласпон і еленіум. Після курсу лікування Адам зненавидів світ, усіх, без винятку, фіндіпошівців і, наче равлик, заліз сам собі в душу, надійно там сховавшись. Тепер він покладався тільки на себе і на «сто грамів для сміливості». Адам їх випивав удома і виходив на вулицю. Та на свіжому повітрі несподівано відчував, що для сміливості ста грамів малувато, і додавав ще стільки ж. Одного разу його в такому стані зустрів Ковбик.
— Так воно незабаром кінчить Глевахою, якщо не академією імені професора Ющенка,— сказав він.
Слова Стратона Стратоновича передали Адамові, і він більше не наважувався ні пити, ні підходити до жінок...
Цього разу Адам випив не лише для сміливості, а й для здійснення свого задуму, який виник у нього так несподівано, як з'являється на городі диня там, де сіяли огірки.
Кухлик сидів за столом іменинниці, як жокей на іподромі, і не спускав очей з жодної із дівчат, чим зовсім їх дезорієнтував: жодна не могла здогадатися, хто ж із них запав якщо не в душу, то хоча б у око приїжджого. Дівчат сиділо п'ятеро, але Адамові вже здавалося, що їх побільшало принаймні вдвоє і рівно настільки ж вони покращали. У Баронецького свого особливого смаку не було, і йому подобалися всі дівчата підряд. Він сп'янів і твердо вирішив: сьогодні або ніколи.
— Дівчата,— Адам, похитуючись, підвівся.— Я холостяк,— урочисто оголосив.
— Холостяк у відрядженні,— кинув хтось репліку, і всі зареготали.
— Ні. Я справжній холостяк. Можу показати паспорт. Я не одружений. І можу це довести: хто сьогодні піде зі мною, з тією я завтра йду до загсу,— несподівано закінчив Адам і сів, наче підсудний чекаючий вироку.
Під абажуром повисла така тиша, яка можлива тільки на профспілкових зборах та й то перед початком розподілу квартир. «Невже вони мені не вірять? Невже сприймуть мою пропозицію за дурний жарт?» — запитував він у самого себе. Але ж Ховрашкевич казав: «Головне у цій справі — сміливість. Навіть безглузда. Або нахабство. Це друге щастя».
— Я не жартую. Я серйозно. У Київ заберу. У мене там квартира,— викинув останні козирі Адам.— Однокімнатна. «Фіндіпош» дав. У будинку для вчених. Я не брешу.
— Ну і дає,— долинуло до нього.
— Будемо жити в Києві. Майже в самому центрі. Там наші всі живуть,— падаючи в ліжко і в забуття, говорив уже до подушки Адам.