«Аристократ» із Вапнярки

З Адама усі кепкували, викликаючи його по телефону то від імені Нещадима, то від імені Стратона Стратоновича, пишучи йому листи, записочки тощо.

Одного разу Адам був близький до щастя, як і до лотерейного виграшу. Не він, а з ним познайомилась одна лікарка із Сум, на ім'я Клава.

— Ось вам моя адреса, Адаме,— мовила вона сумно.— Захочете — напишете.

Адам зрадів, немов дитина новій іграшці, але ненадовго. Несподівано для себе він виявив, що не вміє писати дівчатам листи. Тому «по секрету» звернувся до Ховрашкевича, котрий знав, як він казав, про жінок усе на світі і через те не одружувався. Той і написав за нього листа — такого, в якого навіть сам не повірив.

Лист сподобався й Клаві В., і вона негайно надіслала Адамові відповідь.

«Боже! — вигукувала Клава в одному з абзаців.— Адаме, як Ви гарно, з науковим підходом пишете листи. Не ображайтесь, але я ніколи не подумала б. Ви як Бернард Шоу. Це не лист, а справжня белетристика. Дзеркало Вашої душі. Його можна друкувати як зразок. Як Ви невимушено ведете розповідь! Ніби не лист, а розмова по міжміській телефонній лінії. А що виходить у мене? Не відповідь, а заповнення бюрократичної анкети».

«Ви запитуєте,— продовжувала вона,— чи я не розчарована. Що ви, Адаме! Повірте мені, я навіть не уявляла, що в наш бурхливий і знервований вік (це я кажу як лікар) є ще такі сором'язливі й нерішучі люди, як Ви, Адаме. У мене складається враження, що Ви на своєму віку ще не бачили і не знали жінок. Яка Ви святість! Як я хочу хоч трохи бути схожою на Вас...»

«Адаме, мій дорогий Кухлику,— закінчувала вона листа.— Пишіть мені частіше свої натхненні, емоційні, як вірші молодого поета, листи. Тільки не за рахунок свого сну, як Ви це робите. Вночі треба спати, Адаме. Ви ж не Бальзак».

Фіндіпошівський касир того дня цвів, як ружа під вікном Ховрашкевича. В Адама був настрій, у Ховрашкевича — задоволення. Ще б пак: лист його був визнаний народом.

— Напишіть ще один, Михайле Танасовичу,— благав його Адам.— Мені тепер, знаєте, ще більше боязко. А потім — почерк. У першому ж листі ваш почерк.

— Гаразд,— погодився Ховрашкевич.— Трохи пізніше.

— Я вам зателефоную із райфінвідділу,— сказав Адам.— Ми там сьогодні з Карлом Івановичем здаємо квартальний звіт.

Після полудня лист Ховрашкевича був готовий. Адам уважно вислухав його зміст і захоплено вигукнув:

— Просто чудово. Це ви Бальзак, а не я. Якщо ваша ласка, підпишіть ще й адресу своїм почерком. З мене пляшка! Конверти у мене в шухляді, Михайле Танасовичу.

Незабаром прийшов і Панчішка. У Масика настрій завжди святковий, а того ж дня був такий, ніби Майоліка придбала новий рожевий пуфик.

— То я пишу листа Клаві... За Кухлика,— похвалився Ховрашкевич.

— А може, напишемо іншого? — оглядаючись, запропонував Масик, який помирав від нудьги.

«Дорога Клаво,— розпочав Панчішка.— Ваша відповідь, яку ви надіслали 13.III 1970 року, на мене вплинула більше, ніж захист мною докторської дисертації і моє нове призначення на посаду заступника міністра легкої та хутряної промисловості. Ви не уявляєте, Клаво, який я щасливий! Коли ми з Вами одружимось (а одружимось обов'язково!), то я Вас негайно із Сум перевезу до Києва. Ми житимемо тут не тільки в центрі, а й виїжджатимемо на мою заміську дачу, де я щонеділі й щосуботи ловлю горобців. Це моя найпалкіша пристрасть, або по-сучасному — хобі. Ви не уявляєте, як я люблю цих маленьких сіреньких пасерів! Так вони називаються по-латині. Вони з родини ткачикових. Довжина 14—18 сантиметрів. На дачах трапляються й більші. Вага від 25 до 38 грамів. Поширені майже по всій земній кулі, крім Центральної Африки і Антарктиди. Суворого клімату пасери не переносять. У нас, на Україні, вони прижилися добре. Тут є всього два види: горобець звичайний, тобто доместікус, і горобець польовий, тобто монтанус. Вони мають міцний конічний дзьоб, крило — коротке, хвіст — довгий. У забарвленні переважають коричневі й чорні тони. Залежно від сезону й місцевих умов можуть бути шкідливими і корисними. Звичайно, якщо захочуть.