Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Вислухавши, Русана обняла батька. За мить Борислав відсторонився:
— Ти почула правду. Тепер ти знаєш…
— Але чому я мушу йти? Я не…
— Насуваються темні часи! Щось страшне суне на нашу домівку! Темна хмара кружляє над нами… Відчуваю, скоро прийде Він забрати борг…
Русана зазирнула батькові у вічі й зрозуміла: сперечатися немає сенсу. На їх дні осіла тверда рішучість. Він так вирішив, і так буде. Он вже й речі зібрані — кинула вона погляд в куток.
2
— Руто! Останнє замовляння досконале! Ти так вдало поєднала вогонь і воду! Це просто неймовірно! Невже це все на рівні Яви?
Золота від захвату аж пританцьовував. Ще б пак, Рутенії вдалося за місяць навчання сплести замовляння, на яке він колись витратив більше року! Вона усміхалась, розглядаючи кулю, створену наполовину з вогню, наполовину з води. Навколо зібралося ще кілька учнів, які вітали її із успіхом.
— Одразу видно, чия ти донька! — не втримався Золота.
Тієї ночі була страшна хуртовина. Вітер вив, немов голодний вовк. В найтепліших кімнатах мороз пробирав по шкірі. Кожен житель Суронжу намагався забитись у якусь шпарину, розпалити яскравіше вогонь, вкутатись у найтеплішу ковдру. Добровін почав засинати, аж почув страшний гуркіт. Потім стало світло, мов удень. Всі, хто жив у замку, миттю схопилися на ноги. Охорона висипала надвір, а разом з нею і Добровін. Те, що побачили, згодом стало легендою. З неба спустився велетенський стовп світла. Зачаровані, люди заклякли: хто від жаху, хто від захвату. А стовпом повільно пливло донизу немовля. Щойно дитина торкнулась землі, як світло зникло, і громовий голос вимовив: «Наша донька спустилась до вас, люди! Пильнуйте її!» Добровін перший підхопив дитину на руки. Щойно він це зробив, його тіло пронизала судома. А за мить він уже знав, що дівчинку слід назвати Рутенією.
Рутенія втупились у створену кулю, і в очах її потемніло. Куля впала на землю, і розлетілась на дрібні крапельки і вогники. Сама ж Рутенія, затуливши очі руками, побігла геть.
Запала тиша. Зільник кинувся услід за відьмою, але не наздогнав.
Рутенія ж увірвалась до Добровіна:
— Нащо ти відкрив мені правду? Нащо розповів мені?
Відьмак підвів голову, глянув на Рутенію і вказав на крісло навпроти столу. Рутенія сіла.
— Примножуючи пізнання, ми примножуємо біль. Я це добре засвоїв. Мабуть, найкраще за інших. А зараз це розумієш і ти, — сказав відьмак.
— Мені не боляче! Мені страшно від усвідомлення: все, що я роблю, вже наперед кимось і для чогось сплановано. Ще мене лютить, що десь там, на горі, чи ще де, сидить хтось і тягне за мотузки, прив’язані до моїх рук. Хоче — позбавить мене пам’яті, хоче — кине у бій проти Ахрумана, хоче — пробудить у мені сили, а хоче — забере їх! Я нічого не вирішую — вони ведуть мене заздалегідь означеним шляхом до своєї заздалегідь визначеної мети… І я в цій грі — простий пішак! І я проти цього! Я не хочу бути інструментом у чиїхось руках, хай навіть у руках богів!
Добровін встав, підійшов до Рутенії і поклав руки їй на плечі.
— Якось я, домисливши, що не можу керувати своїм життям, що кожен мій рух є наслідком попередніх рухів, що кожен мій учинок є наслідком цілої павутини зовнішніх і внутрішніх причин, які я не можу ні спізнати, ні змінити, прийшов із цим до Вчителя. Він уважно мене вислухав, а тоді дав мені у руку ножа. Я спитав, що з ним робити, а він відповів: «Коли все так, як ти кажеш, то переріж собі горло — і все скінчиться!» Знаєш, що я зрозумів тієї миті?
— Що?
— Що маю вибір! Справді, маю вибір, і Вчитель не буде втручатися, якщо я виберу смерть! Я побачив це у його очах. Я зрозумів іще одну річ… — Добровін стишив голос. — Богам байдуже, буду я жити, чи ні!
— То ми байдужі богам?
— Чи байдужа тобі тріска, що пливе за течією? А якщо побачиш тріску, що пливе проти течії? Ми байдужі їм настільки, наскільки байдужі собі!
— Добровіне, але ж я…
— Це дає тобі ще більше свободи, ніж іншим людям! Я можу вирішувати, йти мені снідати чи не йти, та якщо зачую бойові сурми, піду в бій. Ти ж можеш вирішувати, йти тобі в бій, чи краще піти поснідати…
— Не кажи так! Я ніколи не покину…
— А це вже твій вибір! Зрозуміла?
— Здається, так, — Рутенія обхопила голову руками, поставивши лікті на коліна. — А як же бути зі снами? З видіннями? Вони ж посилаються богами?