Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Сторожа наготовила сулиці, щоби у разі чого заколоти злидня старим перевіреним методом. Той же перелякано озирався і щось намагався сказати, дивлячись на Добровіна. Відьмача рука була вже готова до вирішального кидка, коли він у тому белькотінні розібрав по губах знайоме слово.
— Ану, повтори! — наказав він злидню і показав стражі, щоб вона відступила.
— Ру…е… я! — судомно вигукнув злидень.
— Ще раз, не розумію! — підійшов ближче Добровін, відсуваючи в бік сулиці.
— РУТЕНІЯ! — немов долаючи внутрішній супротив, нарешті спромігся просто у вухо Добровіну вигукнути злидень.
— Де? Де вона? Звідки ти?.. — почав було Добровін, та озирнувшись, схопив злидня за шкірку і потягнув до своєї кімнати.
32
В’язничне подвір’я залило синім світлом. Охоронці вклякли на місці, так само завмерли й ув’язнені. Настала тиша. Рутенія почула, як калатає серце, і зрозуміла.
Охоронці ошелешено дивились угору. Рутенія й собі звела очі. Там синє світло почало збиратися в сліпучу сферу. Коли все світло втягнулось у неї, вона шалено закрутилась і понеслася донизу. Далі все відбувалося, мов уві сні:
Синя куля впала між Рутенією та охоронцями і вибухнула яскравим світлом. Хтось відвернувся, хтось затулив очі руками, хтось кинув зброю і побіг геть з двору, хтось скрикнув і впав на землю.
Із синього світла проступила людська постать. Висока, з довгими руками і ногами. Трішки незграбна. Чимось схожа на Віта. Із довгою палицею у правиці. Постать простягнула до Рутенії вільну руку і поманила до себе у світло. Рутенія взяла Віта за руку, той підхопив Золоту і пішов за нею.
Щойно вони увійшли у світло, як побачили: в’язничний двір почав віддалятися від них. «Ми летимо!» — здогадалась Рутенія, коли побачила під ногами свою темницю. І лише потім звернула увагу на того, хто стояв поруч. Довге сиве волосся водоспадом лилося донизу, довга борода сягала майже до пояса. Великий гачкуватий ніс нависав над бородою. Великі й усміхнені очі весело дивилися на них.
— Добровін! — здогадалась Рутенія. І знепритомніла. Тепер Віт тримав на руках і Золоту, і Рутенію.
До тями відьма прийшла непомітно, без звичного болю і нудоти. Просто відчула, що лежить на м’якому ліжку, вкрита ковдрою. Їй тепло і нічого не болить. І страшенно хочеться їсти. Десь неподалік почула голоси. Один вона знала, другий теж був ніби знайомий — густий, теплий, мов оксамитова тканина, і водночас владний.
— …Ваш друг злидень мало не на голову мені впав, волаючи, що Рутенія в місті і її треба рятувати. Вам із ним пощастило. Проскочив крізь усю охорону, пробив найсильніші мої охоронні закляття… — вів той голос, а Віт відповідав:
— То Рутенії заслуга. Це вона змогла достукатись до нього. Ми ж його спочатку силою схопили…
— А як ти нас знайшов? — озвалась Рутенія, зрозумівши, що поруч друзі.
— Сила Крові. Ваш зільник Золота використав Силу Крові, покликавши грозу. Чесно кажучи, я давно вже не бачив такого сильного поклику.
— Там… Золота? Як він? — стривожилась Рутенія.
— Гаразд. Він міцний. Витримав.
— А Бось? Він тут?
— Так, він чекає внизу. Будеш готова — тебе проведуть.
У Рутенії відлягло від серця.
Коли Віт з Добровіном вийшли, прийшли молоді служниці, а за ними — кілька дужих чолов’яг з дерев’яною балією. За кілька хвилин вони наповнили її гарячою водою і вийшли. А дівчата допомогли Рутенії дійти до води. Вони змивали з тіла піт, бруд, зливали на волосся, додавали у воду пахучі трави. Рутенію огорнуло відчуття спокою і щастя. Нарешті вона серед друзів, скоро все роз’ясниться і все буде гаразд…
Після купання дівчата допомогли витерти тіло, принесли одяг — чорні шкіряні штани, таку ж шкіряну куртку і білу сорочку. Вона одяглася, підійшла до дзеркала і жахнулась: обличчя хоч і чисте, та таке бліде, що якраз добре мерцем прикидатися. А ще — величезні синці під очима від недосипання й тривог. Довершувала картину зачіска у вигляді воронячого кубла. За допомогою гребеня з волоссям Рутенія впоралася, а на синці і блідість вирішила не зважати: інші теж, мабуть, зараз не красені.
Ті ж самі служниці провели її до зали, де мала бути вечеря.
Довгий дерев’яний стіл відразу впав у вічі. З одного боку він був порожнім, а з іншого — повний усіляких страв. Там сиділи друзі. Першим її побачив Бось, і замахав руками. Поруч зі столом горів камін, біля якого сидів у кріслі-гойдалці Добровін.