Рутенія. Повернення відьми

Друзі, привітавши Рутенію, посадили її до столу, їли, як не в себе. Такої смакоти Рутенія не пробувала дуже давно. Принаймні, не могла цього згадати. Та шлунки не безмірні — першими здалися Золота і Бось, за ними Рутенія. Найдовше тримався Віт — він уже ледве сидів, його живіт напнувся, як бубон, а рука ще тягнулася по останню смажену курячу ніжку.

Коли трапезу було завершено, Добровін повернувся до друзів і запропонував повернути стільці до вогню і сісти поруч.

Рутенія озирнулась на свою компанію і почала оповідь. Вона не пропустила жодної подробиці, розповідаючи навіть про сновидіння, напади, страх стати дикою відьмою та розмови з Босем. Там, де вона забувала, її доповнював Віт, а подекуди й Бось. Добровін слухав і не переривав. Інколи він перепитував, щоб уточнити деталі. Коли ж Рутенія дійшла до опису Золотиних чарів на крові, відьмак зупинив її.

— Все, що ви розповіли мені, проливає світло на останні події, про які ви навіть і не здогадуєтеся. Тепер багато чого стало на свої місця. — Добровін відкинувся у кріслі назад, і воно тихенько зарипіло.

— То що ж відбувається? — спитала Рутенія.

— Сьогодні не час і не місце, — помовчавши, відповів Добровін. — Я ще у дечому маю переконатися. Знайте лише, що дивні речі трапляються вже кілька тижнів у Суронжі. Дивні і страшні. І я на порозі розкриття дуже моторошних таємниць. Те, що ви знайшли Дзеванну, дуже добре. Вона нам знадобиться, коли пройде посвяту. Ти, Віте, можеш вирушати у Мовчазні Гори шукати свого діда і його знання: вони скоро нам стануть у пригоді. Ти, Рутеніє, зважаючи на втрату пам’яті, маєш повторно пройти навчання. Ти скоро будеш дуже потрібна. Без тебе, Золото, я не зможу навчити Рутенію всьому, що треба, та й в іншому твоя допомога не буде зайва. — Тут Добровін знову замовк, дивлячись у вогонь. — Ти, Босе, маєш якусь таємницю, і, думаю, ти допоможеш нам свого часу.