Право на пиво

— Я вам допоможу. Я вірю в удачу, — Василь Федорович підхопився, простягнув руку Перинкину. — Дам грошей і організую помічників. Одному вам не впоратися.

— І це Змій Горинич? — голос Василя Федоровича застряг у горлі, він закашлявся. Нервово налив собі води, намагаючись заспокоїтися. Випив. З гучним стукотом поставив склянку, відкинувся на спинку крісла і люто втупився у людей, які були перед ним.

Напроти столу, поруч із дідком-археологом стояв парубок дуже невиразної зовнішності. Кремезний, жилавий, кругловидий, зі скуйовдженим бурим волоссям. Начальнику не вдалося розгледітити колір його очей, тому що незнайомець постійно тер їх кулаками. Тільки зуби у хлопця були відмінні: білі, великі, хижо загострені. Він безперервно демонстрував їх, позіхаючи на весь рот, усім своїм виглядом виражаючи нездоланну сонливість.

— Ви просто з глузду з’їхали! Намагаєтеся підсунути мені невідомо кого, заморочивши голову байками!

— Не байками, а билинами, — боязко поправив Олексій Гаврилович.

Сонний незнайомець знову позіхнув.

— Ви витратили безліч грошей! — почав закипати начальник. — Тільки оренда двох екскаваторів протягом місяця обійшлася нам у кругленьку суму! — він перейшов на крик. — Не кажучи вже про те, скільком довелося заплатити, щоб дозволили розкопки в археологічному заповіднику! — у його голосі з’явилися загрозливі нотки. — І замість дракона приводите до мене якогось бомжа?

— Не дракона. Змія Горинича, — ще боязкіше заперечив старий.

— Князь гнівається? — раптово втрутився у розмову «предмет суперечки».

Його запитання пролунало тихо із присвистом: «Княззсссь гніваєтьсссяя», наче змія засичала.

Від несподіванки Василь Федорович зупинився на півслові.

— Так, гнівається, — підтвердив археолог. — Хоча він і не князь. Не вірить ця людина, що ти, друже, і є той самий легендарний Змій.

— Не княззссс не віритьссс? — прошипів незнайомець, хижо посміхаючись.

Від цієї посмішки, від пильного погляду жовтих очей, що раптово широко розкрилися, начальник, який зіщулився у кріслі, нервово намагався зметикувати, де знаходиться кнопка виклику охорони.

— Сссмачний госсстинецьссс! — вертикальні зіниці жовтих очей здригнулися, розширилися, вбираючи в себе сонячне світло.

Повітря у кабінеті згустилося, пішло хвилями, зметнулося різнобарвними сполохами, закрутилося як смерч, змело дорогою документи зі столів, підкинуло і перекинуло кошик для сміття, карафу з водою і, розчахнувши вікна, вирвалося на вулицю.

— Що за чортовиння? — вилаявся Василь Федорович, обтрушуючи з штанів розлиту воду. — Звідкіля цей сморід? — він гидливо зморщив ніс і підвів погляд.

Напроти його столу, серед аркушів паперу, що плавно кружляли у повітрі, стояв триголовий дракон.