Право на пиво
- Автор: Копил Віталій, Сандлер Юлія
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-90-6
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Право на пиво». Краткое содержание книги:
Пам’ятайте тільки про одне: якщо навіть гарного пива надто багато — це погано. Тому п’ємо в міру! Де мій келих? Наливай!
Не секрет, що пиво є улюбленим напоєм фанів, тобто аматорів фантастики. І саме конкурс оповідань про пиво викликав широкий резонанс серед письменницької та читацької громадськості. Отже, відкоркуйте пляшечку «Оболоні» і починайте читати. Це чтиво пасує під пиво!
— Ти хто?
Безглуздість цього запитання була настільки очевидною, що чудовисько посміхнулося трьома пащами і підморгнуло правими очима всіх голів.
— Ззздогадайссся!!! — прошипіла середня голова, опускаючись від стелі і розгойдуючись перед обличчям Василя Федоровича.
Ліва голова жадно облизала товсті губи. Права повернулася до дідка, який стояв поруч і погладжував шкірясте крило Змія Горинича.
— Лоссскотнооо!!!
Змій спробував привітно махнути хвостом і розніс на тріски дубовий стіл для нарад. Папір, що снігом покривав паркет, знову злетів у повітря.
— Красень, — прошепотів археолог, проводячи рукою по переливчастій лусці Змія. — Це надзвичайне диво! — у блаженнім захваті Олексій Гаврилович обернувся до начальника.
Той застиг, наче невдалий монумент: вирячені очі, перекошена фізія, рука, яку він підняв для хресного знамення і зупинив на півдорозі під єхидним поглядом жовтих очей чудовиська.
— Ну-ну, припини балуватись, Гориновичу! — дідусь підійшов до середньої голови, став навшпиньки і поплескав по шиї.
Голова нахилилася, довгий роздвоєний язик ковзнув з пащі й обережно торкнувся людської руки:
— Жжжартую!!!
Звільнившись від гіпнотичного примусу Змія, Василь Федорович здригнувся, поспішно перехрестився і обережно запитав:
— Він кусається?
— Дужжже кусссаєтьсссяя!!! — Змій повернув усі голови до начальника й облизнувся трьома язиками.
Раптом підлога під ногами здригнулась. Дідусь ледь утримався на ногах, спершись на бік Горинича. На столі начальника бренькнув телефон — зіскочила трубка. Задеренчало скло у шафах. Задзвеніли пляшки в барі. Низький гул заповнив приміщення, немов у череві Змія включився могутній двигун. Він ніяково переступив з лапи на лапу, зім’явши при цьому парочку крісел:
— Зззмій куссаєтьссяя, осссобливо коли їсссти хххоччче.
Двигун запрацював голосніше. Змій почухав черево лапою, ледь не втративши рівновагу, похитнувся і, розправивши крила, вимів у вікна залишки офісних меблів. Ригнув полум’ям, пояснюючи:
— Ссснідати хххочче зззмій!!!
Стіл начальника задимівся, папір спалахнув і полетів чорними пластівцями, згортаючись у польоті. Заверещала протипожежна система. Змій нервово закрутив головами.
— Боггатире, ссутичччка, битиссся?
— Заспокойся, заспокойся! Нічого страшного, — намагаючись перекричати сигналізацію, заспокоював змія археолог.
Нерви начальника не витримали, він вискочив з-поза палаючого столу, протиснувся між стіною і крилом Горинича й кинувся до рятівних дверей. Перечепившись об хвіст Змія, решту шляху проліз рачки. Зі стелі заюшила вода — то спрацювала система пожежогасіння.
Змій тішився струменям води, підставляючи то один, то інший бік, розводячи крила і здригаючись кінчиком хвоста:
— Дощщщ… чччудово…
Мокрий як хлющ дідусь звернувся до задоволеної рептилії:
— Любий друже, чи не міг би ти перекинутися людиною. Зараз набіжить натовп, ще приб’ють ненароком.
— Мене прибииити? — здивувався Змій.
— Зброя у них сили великої. Не звикли вони зі Зміями спілкуватися. Полохливі дуже. Ти ж не хочеш так швидко померти після тисячолітнього сну?
— Зззмій не бажжжає вмирати! — голови Горинича переглянулися. — Зззгоден, зззроблю як хххазззяїн бажжжає.
— Та не хазяїн я тобі! — відмахнувся старий.
— Хххто жжж ти мені будешшш? — здивувалася рептилія.
— Другом я тобі буду. Сподіваюся, що буду другом, — виправився старий.
— Друг? Що це озззначччає?
— Друг — це людина, яка тебе любить і дорожить тобою.
— Друг-людина любить Зззміяяя? Чччому? — задумливо вимовили голови Горинича хором. — Люди зззавжди казззали — зззмій чччудовисссько погане!
— Ти не чудовисько. Ти справжнє чудо! — запально заперечив йому старий. — Я буду щасливий вважати себе твоїм другом!
— Змій та людина — друзі навіки, — підбив підсумок Горинич вже в людському образі.
— Ох! Як же швидко ти вигляд змінюєш! — здивувався дідусь. — А чому сичати перестав?
— Навіщо сичати, лякати тут нема кого! — усміхнувся юнак. Оглянувши розгромлений кабінет, він розсміявся. — Лякати людей я добре вмію!
Несподівано двері вивалилися — до кабінету ввірвалися автоматники у бронежилетах та касках. Миттєво вони розосередилися по периметру і взяли на приціл старого і Змія. На порозі з’явилася фігура Василя Федоровича, теж у бронежилеті. Із-за його спини злякано визирали співробітники.