Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Таємниче полум'я цариці Лоани
Таємниче полум'я цариці Лоани - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Таємниче полум'я цариці Лоани

Электронная книга - «Таємниче полум'я цариці Лоани». Краткое содержание книги:

«Людей нагородили пам’яттю як тимчасовим напівзасобом, затичкою, бо для них час спливає дуже стрімко і що минуло — те минуло без вороття. А я мав привілею смакувати все з самого початку...» — так каже про себе Джамбатиста Бодоні на прізвисько Ямбо, шістдесятирічній букініст з Мілана. Він утрачає пам’ять після інсульту, не може згадати свою родину, минуле і навіть власне ім’я, та при цьому пам’ятає все, що колись читав. Щоб знайти втрачене минуле, Ямбо їде до маєтку, де проминуло його дитинство. Він шукає себе самого серед старих газет та книг, дитячих журналів та коміксів, та йому не вдається повернути спогади. Ямбо вже готовий припинити пошуки, та тут він знаходить... Але не будемо розкривати всіх таємниць, читач має розкрити їх сам, дійти до кінця, як, урешті-решт, дійшов до кінця Ямбо...
1 ... 41 42 43 44 45 46 47 48 49 ... 97
Перейти на страницу:

Єдиним насправді оптимістичним гімном, що лунав з радіоприймачів, була «Пісенька ниряльників»: «Сміється в обличчя її величності Смерті і самій Долі». Але слідом за цими словами в моїй голові знову виринули інші. Я вмить знайшов потрібну платівку «Панночки прекрасні, не милуйтесь морячками».

Цієї пісеньки мене точно не в школі навчили. Ймовірно, її передавали по радіо. Власне, по радіо передавали і «Пісеньку ниряльників», і заклик до дівчат не кохати морячків, утім, може, їхні мелодії лунали у різний час. Два різні світи.

У непроглядній темряві, ледь торкаючись чорно-синіх хвиль, Тихо і непомітно пропливають підводні човни! Суперники не сплятьз погордливих башт пильні очі глядять. Нападників мотори і серця проти незліченного війська! Битва морськаце життя хороброго моряка. Ось чим живе моряк далеко у відкритому грайливому морі! Сміється в обличчя її величності Смерті і самій Долі, Йде у відкрите море, штурмує нескінченні простори. Убиваючи і погребаючи кожного ворога на своєму шляху, Моряк не знає страху. Він чхає на ворога й нещастя, Бо знає, що перемогато найбільше щастя.
Хтозна, чому сьогодні, завтра, повсякчас, Морячки, дівчата кохають вас. Не знають, бідні, що між словом і ділом Пролягли безмежні морські хвилі. Морячками не милуйтесь, панночки прекрасні, Через те, через те, що будете нещасні. Шепочуть по-різному слово «кохати» І навчають вас пірнати в кохання омут, А потім кидають вас потопати в ньому, Розбиваючи дівочі мрії. Через те, через те Морячками не милуйтесь, пані милі...

Слухаєш інші пісні й думаєш, що світ розколовся на два півсвіти: з одного боку — болючі повідомлення з передової, а з іншого — неугавний оптимізм і захоплення, що нестримним потоком лилися з партитур наших оркестрів. Коли розпочалася війна в Іспанії, де італійці клали голови і за республіканців, і за франкістів, Верховний закидував нас полум’яними закликами про те, що ми маємо бути напоготові, бо на часі ще жорстокіший і ще кривавіший останній бій. Лучіана Доллівер солодко вела (знову полум’ячко зажевріло!): «Не забудь слова мої, маленька, Ти розбила моє серденько», оркестр Барціцца без угаву: «Закохане дитя, цієї ніченьки про тебе мріяв я, до серця лине голівонька твоя, ти усміхалась, це ясно бачив я», а в цей час усі в один голос затягували: «Квіточко, квітусю, коли поруч є ти, як чарівно любити мені». Влада оспівувала «панянок-селянок» і матусь-героїнь, вводячи податок на бездітність. Радіо репетувало, що ревнощі застаріли, таке безумство сьогодні вже не в моді.

То що, з початком війни слід було зачинитися вдома, зашторити фіранки, зачинити віконниці і слухати радіо? А звідти чувся тихий-тихий голос Альберто Рібальяті: «Приглуши на хвильку радіо своє, почуй, як тенькає у грудях серденько моє». Заупокійно розпочалася нова кампанія, в якій ми мали «перебити хребет Греції», а наші солдати, наче мухи, схиляли голови в багні? Ні крихти страху, бо ж не до любові, коли небо плаче дощем...

Не забудь слова мої, маленька, Ти розбила моє серденько! Як метелик, від квітки до квітки літаєш, Що таке любов, ти гадки не маєш. У перших солодких снах Народжуються перші страждання, Та то лиш твої примарні бажання. Поволі по венах тече справжнє кохання І, дійшовши серця, піснею стане. Наче сонце прекрасне, моє тендітне щастя. Тепліше за сонця проміння, що гріє сіре каміння. Ніжніше, ніж троянди пелюстка, Та подих вітру розвіятись його не змусить. Воно сили такої, що не зникне і не зів’яне, Моє справжнє нещасне кохання. Я стерегтиму його від заздрощів твоїх, Що роздирають мою душу, Мов від отруйного плюща, я захищатись мушу.
Квіточко, квітусю, коли поруч є ти, як чарівно любити мені. І сам не знаю чому, та через тебе я тремчу і мрію натхненно. Маленька маргариточко, ми проживаємо даремно життя, Коли у ньому кохання нема, від якого мліють наші серця. Вербени цвіт, якщо любов приносить нам страждання, Вчиняй, як вітер, що миттєво все забуває і відлітає без вагання. Але як ти зі мною, то я щасливий поряд з тобою. Квіточко, квітусю, коли поруч є ти, як чарівно любити мені...

То невже Піппо й справді невтямки? Скільки ж личин було у нашої влади? Був розпал битви при Ель-Аламейні, а з наших приймачів чулося: «Як жадаю я життя під ясним безхмарним небом і піснею в серцях». Ми вступали у війну з США, і наші газети смакували японську прочуханку у Перл-Харборі. А на хвилях приймачів: «Під Гаваїв синє небо, як захочеш, завертай і потрапиш просто в рай» (але чи знав народ, що Перл-Харбор розташований саме на Гаваях і що це американські острови?) Під Сталінградом Паулюс, потопаючи у морі трупів з обох сторін, складав зброю, а ми слухали: «В черевичку бачу соломинку, ой, як колеться, спинися ж на хвилинку».

У час, коли на Сицилії висаджувалися союзники, з радіо лунав голос Аліди Валлі[165], що переконливо доводив: «Ні-ні, кохання не розгониш золотом волосся». Над Римом тривав перший повітряний рейд, а Джон Качальї щебетав: «З ранку до ночі твоя рука в моїй руці аж на два світанки, мовчи, мовчи».

Союзники висаджувалися в Анціо[166], а по радіо передавали суперхіт «Bésame, bésame mocho». У Ардеатинському яру[167] — масові розстріли, а нас підбадьорюють «Писань» і «Де поділася Заза». Мілан рівняють із землею, а в міланських домівках горлає: «Що за франт у шинку Біффі Скала?».

А як же я жив посеред усієї цієї італійської шизофренії? Теж вірив у перемогу, обожнював дуче і ладен був віддати за нього життя? Вірив у історичні промови Верховного, що надиктовував нам учитель: «Плуг борознить землю, але меч стереже його. Ми не відступимось, коли я наступаю, йдіть за мною, а як я відступаю — вбийте мене».

Мені до рук потрапив зошит з п’ятого класу за 1942 рік, XX рік Фашистської ери:

Тема: О, Юнь, покладіть життя на захист нового героїчного суспільства, що будує Італія. (Муссоліні)

Моє розкриття: Дорогою, вкритою пилом, йде колона дітей.

вернуться

165

Аліда Валлі (1921—2006) — італійська кінозірка, що відмовилася грати у фашистських фільмах, а після війни знімалася в багатьох видатних європейських режисерів.

вернуться

166

Секретна висадка союзних військ відбулася 22 січня 1944 року поблизу містечка Анціо. Німецькі війська під командуванням Кессельрінґа довго чинили спротив, запеклі бої точилися чотири місяці, але врешті 23 травня 1944 року фронт було прорвано.

вернуться

167

Після терористичного акту у Римі, коли італійські повстанці знищили 33 есесівців, нацисти у відповідь розстріляли в Ардеатинському яру 335 мирних жителів Рима.

1 ... 41 42 43 44 45 46 47 48 49 ... 97
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)