Таємниче полум'я цариці Лоани
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2012
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-03-5984-0
- Переводчик: Юлия Викторовна Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Таємниче полум'я цариці Лоани». Краткое содержание книги:
Ось так, кілька морквин задля перемоги. Поза тим, у тому ж таки зошиті я прочитав надиктовані вчителем рядки про те, що наші вороги англійці їдять п’ять разів на день. Я, мабуть, подумав, що мене теж не гірше годують: уранці кава з молоком і скибкою хліба з варенням, о десятій — другий сніданок у школі, потім обід, підвечірок і вечеря. Та, можливо, не всім поталанило, як мені, тож люди, що можуть їсти п’ять разів на день, мали б викликати ненависть і відразу у бідолах, що вимушені вирощувати на своїх балконах помідори.
Гаразд, але чому ж тоді англійці були такими сухоребрими? Чому на одній з дідових листівок з написом «Мовчіть!» зображали підступного англійця, який намагався підслухати наші військові таємниці, що їх вибовкав у шинку за чаркою необачний італійський товариш? І звідки взагалі у шинках могли взятися люди, коли всі як один похапали зброю і кинулися на фронт? Чи серед італійців завелися запроданці? Хіба у читанці писали неправду і всіх відступників не понищили після муссолінівського «Походу на Рим»?[164]
Чи не кожна сторінка кишіла свідченнями неминучої перемоги. Але, поки я гортав ті сторінки, з тарілки програвача заграла чудова, неймовірна пісня. Йшлося про останні дні нашого дивізіону, що до останньої кулі тримався в африканській пустелі, у місцині під назвою Джарабуб. Солдати померли з голоду, коли у них скінчилися запаси. Ця історія набула епічного розмаху. Коли я ще був у Мілані, за кілька тижнів до від’їзду в Солару, я бачив по телеку кольоровий фільм Деві Крокетта і Джима Боуї про опір військ, що перебувають в оточенні у форту Аламо. Ніщо так не збурює емоцій, як саги про оточену ворогом фортецю. Уявляю, як я підспівував під цю елегійну, розпачливу пісню, а в душі моїй вирували такі ж почуття, як сьогодні у маленького хлопчини, що дивиться вестерн.
У пісні співалося про кінець, що розпочнеться для Британії у Джарабубі, та мені на гадку спадала пісенька «Котику-муркотику, чому ти помер», адже вони обидві були реквіємом поразок. І саме про це свідчили дідові газети: незважаючи на тривалі і хоробрі бої, у тому ж таки березні сорок першого оазис Джарабуб у Кіренаїці впав. Ятрити людям душі оспівуванням власних поразок — чи не є це виявом найлютішої бездушності? А яка ж ще тогочасна пісня вселяла в нас надію? «Прийдешнє світле»! І прекрасне життя обіцяли у квітні, саме в той час, коли ми втратили Аддис-Абебу. Знаєте, зазвичай, коли кажуть «настане життя прекрасне, і жити стане краще», це значить, що наразі це життя таке паскудне, що лишається тільки сподіватися на краще. Але чому життя мало покращитися саме у квітні? Натяк на те, що тієї зими, коли ця пісня пролунала вперше, люди з надією дивилися в майбуття і сподівалися, що удача врешті повернеться до них обличчям.
Геть уся героїчна пропаганда, якою нас годували в ті дні, була просякнута болем і відчаєм. І що малося на гадці, коли у приспіві співали «Повернемося!»? Що ж це таке, коли не бажання, надія, жадання повернути собі втрачені позиції, на котрих нас знеславили?.
І коли з’явилися гімни Батальйону «М»?
Якщо вірити дідовим записам, то цей гімн уперше з’явився 1943-го, але знову ж таки у пісні йшлося про весну за два роки по битві при Джарабубі. Але у вересні 1943-го Італія, програвши війну, підписала перемир’я. Власне, окрім образу, що несказанно мене зачарував, про «назустріч смерті з гранатами і трояндою у вустах», усе інше спонукало замислитися. Чому бій мав поновитися навесні, нащо знову його розпочинати? Отже, хто ж його зупинив? Утім, співати цей гімн ми мали з непохитною, незламною вірою у перемогу, яка врешті-решт буде за нами.
164
«Похід на Рим» — 28 жовтня 1922 року до Рима пройшли від 10 до ЗО тисяч «чорних сорочок». Результатом цього походу став прихід до влади націонал-фашистської партії Італії.