Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Таємниче полум'я цариці Лоани
Таємниче полум'я цариці Лоани - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Таємниче полум'я цариці Лоани

Электронная книга - «Таємниче полум'я цариці Лоани». Краткое содержание книги:

«Людей нагородили пам’яттю як тимчасовим напівзасобом, затичкою, бо для них час спливає дуже стрімко і що минуло — те минуло без вороття. А я мав привілею смакувати все з самого початку...» — так каже про себе Джамбатиста Бодоні на прізвисько Ямбо, шістдесятирічній букініст з Мілана. Він утрачає пам’ять після інсульту, не може згадати свою родину, минуле і навіть власне ім’я, та при цьому пам’ятає все, що колись читав. Щоб знайти втрачене минуле, Ямбо їде до маєтку, де проминуло його дитинство. Він шукає себе самого серед старих газет та книг, дитячих журналів та коміксів, та йому не вдається повернути спогади. Ямбо вже готовий припинити пошуки, та тут він знаходить... Але не будемо розкривати всіх таємниць, читач має розкрити їх сам, дійти до кінця, як, урешті-решт, дійшов до кінця Ямбо...
1 ... 40 41 42 43 44 45 46 47 48 ... 97
Перейти на страницу:

Ось так, кілька морквин задля перемоги. Поза тим, у тому ж таки зошиті я прочитав надиктовані вчителем рядки про те, що наші вороги англійці їдять п’ять разів на день. Я, мабуть, подумав, що мене теж не гірше годують: уранці кава з молоком і скибкою хліба з варенням, о десятій — другий сніданок у школі, потім обід, підвечірок і вечеря. Та, можливо, не всім поталанило, як мені, тож люди, що можуть їсти п’ять разів на день, мали б викликати ненависть і відразу у бідолах, що вимушені вирощувати на своїх балконах помідори.

Гаразд, але чому ж тоді англійці були такими сухоребрими? Чому на одній з дідових листівок з написом «Мовчіть!» зображали підступного англійця, який намагався підслухати наші військові таємниці, що їх вибовкав у шинку за чаркою необачний італійський товариш? І звідки взагалі у шинках могли взятися люди, коли всі як один похапали зброю і кинулися на фронт? Чи серед італійців завелися запроданці? Хіба у читанці писали неправду і всіх відступників не понищили після муссолінівського «Походу на Рим»?[164]

Чи не кожна сторінка кишіла свідченнями неминучої перемоги. Але, поки я гортав ті сторінки, з тарілки програвача заграла чудова, неймовірна пісня. Йшлося про останні дні нашого дивізіону, що до останньої кулі тримався в африканській пустелі, у місцині під назвою Джарабуб. Солдати померли з голоду, коли у них скінчилися запаси. Ця історія набула епічного розмаху. Коли я ще був у Мілані, за кілька тижнів до від’їзду в Солару, я бачив по телеку кольоровий фільм Деві Крокетта і Джима Боуї про опір військ, що перебувають в оточенні у форту Аламо. Ніщо так не збурює емоцій, як саги про оточену ворогом фортецю. Уявляю, як я підспівував під цю елегійну, розпачливу пісню, а в душі моїй вирували такі ж почуття, як сьогодні у маленького хлопчини, що дивиться вестерн.

Розтанув сніг, і паморозь зникла. Немає навколо туману. Поганці британці клянуть свою долю погану, Сидять десь у льосі, пастилки ковтають, Осушують пляшки і тяжко зітхають. У відчаї в мишки питають: «Чи скоро весна, нам вже додому пора?» В квітневому небі ластівок зграя летить,
Та вам, британці, не пощастило у цю мить, Вам з неба на голови дощ із бомбочок летить. Торпеди наші б’ють без промаху. Тому, Британіє, програєш ти війну, а ми здобудемо звитягу. Лиха Британіє, цей квітень нам славу принесе, і ми знеславимо тебе! На північ хутко повертай, зникай безслідно, рибальський острівець, Бо вже, Британіє, чатує десь поруч на тебе кінець. Прийдешнє світле, прийдешнє краще, цей квітень для Італії найкращий!
Непорушний місяць біліє в пустелі, я, немов верхи на коні, І зверху дюни башта мінарета видніється мені. А звідти чути крики, лемент, гуркіт, вибух, море крові. Вже майоріють прапори, запитую, немов у сні: То що ж то коїться, погонич, прошу, скажи мені? Ти чуєш звуки труб? Це править свято Джарабуб! Я голоду не відчуваю і крихти хліба не жадаю,
Для мене досить жмені рідної землі, Полковнику, гвинтівку, свинцевих куль ти дай мені! Не треба і води, кров’ю власного серця я спрагу вгамую І смак перемоги солодкий відчую. Не віддамо ми жодного рідного метра землі, Полковнику, вогню, що нищить все, ти дай мені! Не хочу слави і похвал, за рідну землю останній подих віддам! Звідси назад немає дороги, та ми близькі до перемоги, І битимемось кожен час, хіба що смерть розлучить нас. Британії загибель розпочалася тут, у Джарабубі, Полковнику, мене не змінюй на посту, не забувай мою присягу! Я знаю, ми здобудемо звитягу!

У пісні співалося про кінець, що розпочнеться для Британії у Джарабубі, та мені на гадку спадала пісенька «Котику-муркотику, чому ти помер», адже вони обидві були реквіємом поразок. І саме про це свідчили дідові газети: незважаючи на тривалі і хоробрі бої, у тому ж таки березні сорок першого оазис Джарабуб у Кіренаїці впав. Ятрити людям душі оспівуванням власних поразок — чи не є це виявом найлютішої бездушності? А яка ж ще тогочасна пісня вселяла в нас надію? «Прийдешнє світле»! І прекрасне життя обіцяли у квітні, саме в той час, коли ми втратили Аддис-Абебу. Знаєте, зазвичай, коли кажуть «настане життя прекрасне, і жити стане краще», це значить, що наразі це життя таке паскудне, що лишається тільки сподіватися на краще. Але чому життя мало покращитися саме у квітні? Натяк на те, що тієї зими, коли ця пісня пролунала вперше, люди з надією дивилися в майбуття і сподівалися, що удача врешті повернеться до них обличчям.

Геть уся героїчна пропаганда, якою нас годували в ті дні, була просякнута болем і відчаєм. І що малося на гадці, коли у приспіві співали «Повернемося!»? Що ж це таке, коли не бажання, надія, жадання повернути собі втрачені позиції, на котрих нас знеславили?.

І коли з’явилися гімни Батальйону «М»?

У смерті відродились на життя батальйони дуне, Навесні розпочнеться бій неминучий. Леви Муссоліні нам потрібні для перемоги, Озброєні хоробрістю дуче батальйони, Що в смерті відродились на життя. Як чорний вогонь на мундирах сквадристів, червона «М» у серці палає. Без ненависті нема любові, без боюперемоги. Дві бомби в руках, квітка у вустах. Ми бачили смерті потворне обличчя. Горить і плодить квіти земля у битві не на смерть, а на життя.

Якщо вірити дідовим записам, то цей гімн уперше з’явився 1943-го, але знову ж таки у пісні йшлося про весну за два роки по битві при Джарабубі. Але у вересні 1943-го Італія, програвши війну, підписала перемир’я. Власне, окрім образу, що несказанно мене зачарував, про «назустріч смерті з гранатами і трояндою у вустах», усе інше спонукало замислитися. Чому бій мав поновитися навесні, нащо знову його розпочинати? Отже, хто ж його зупинив? Утім, співати цей гімн ми мали з непохитною, незламною вірою у перемогу, яка врешті-решт буде за нами.

вернуться

164

«Похід на Рим» — 28 жовтня 1922 року до Рима пройшли від 10 до ЗО тисяч «чорних сорочок». Результатом цього походу став прихід до влади націонал-фашистської партії Італії.

1 ... 40 41 42 43 44 45 46 47 48 ... 97
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)