Таємниче полум'я цариці Лоани

Але то були лише здогади. Хтозна, скільки всього я прочитав і побачив у період між своїм патріотичним твором і життєвою історією. Я вирішив знову ненадовго перервати своє читання і дослідження себе. Спустився у селище. «Житан» скінчилися, тож треба було переходити на «Мальборо лайт». Та нехай, то й на краще. Я палитиму менше, бо ці цигарки мені гидкі. Після крамниці знову зазирнув у аптеку поміряти тиск. Певно, розмова з Паолою пішла мені на користь, бо я заспокоївся. Показало сто сорок. Справи йдуть на лад.

Повертаючись додому, я захотів яблук, тож пішов просто до будинку, на перший поверх головного крила. Тиняючись кімнатами першого поверху, я зауважив, що до всього вони ще й правлять за комору. Тож, пройшовши трохи вглиб, я побачив кілька складених лежаків. Я взяв один і виніс у садок. Розтягнувшись на лежаку перед чудовим краєвидом, я взявся читати газети, але не минуло й хвилини, як я зрозумів, що мене зовсім не цікавить, що відбувається у світі. Тож я розвернув лежака і сів проти будинку, роздивляючись пагорб, що височів за ним. Я спитав себе, чого хочу, що шукаю? Може, варто «лишитись тут і просто милуватися пагорбом, він же такий чудовий», чи як там кажуть у тому романі... як же він зветься? При цьому Петро сказав Ісусу: «Рабі! Добре нам тут бути: спорудимо три курені: тобі одного, Мойсееві одного і одного Іллі. Чи не то є рай»[177].

Але диявольське чтиво взяло гору. За кілька хвилин я полинув у мрії. Я уявляв, ніби я — безстрашний герой з «Бібліотеки для юнацтва»: стою перед замком «Ферлак» чи «Ферральба», готовий кинутися на пошуки потаємної крипти, сховку, де зберігається старезний пергамент. Тиснеш на серединку трояндової квітки, вирізьбленої на фамільному гербі, стіна відсувається, і в темряві видніються гвинтові сходи...

Я перевів погляд з горищних слухових вікон на вікна другого поверху, де знаходиться дідове крило. Вікна у ньому були відчинені навстіж — я сам їх відчинив, щоб не блукати будинком у темряві. Я машинально почав рахувати вікна. Посередині — вітальня з балконом. Ліворуч я нарахував три вікна: з їдальні, з кімнати дідуся і бабусі і те, що веде до кімнати моїх батьків. Праворуч — кухня, лазничка і кімната Ади. Порівну. З лівого боку є ще вікна дідового кабінету і моєї спальні, але їх не видно, бо ці кімнати розташовані в глибині коридору, де фасад упирається в наше крило, тому й вікна дивляться в бік будинку, за цим крилом.

Раптом мене охопив неспокій, ніби порушили моє відчуття симетрії. Коридор ліворуч закінчується дідовим кабінетом і моєю кімнаткою, а от права половина коридору добігає до спальні Ади. То що, права частина коридору коротша, аніж ліва?

Повз мене саме проходила Амалія, тож я попросив її описати вікна у своєму крилі.