Любомир Гузар. Хочу бути Людиною

«Ліві», до речі, були так само засмучені небажанням керівництва УГКЦ стрімголов кидатися в політику, як і «праві». Від греко-католиків очікували агресивного натиску з міцним націоналістичним душком, яким можна було б лякати виборців. Замість цього в особі Гузара на київський політичну арену зійшла людина, яка у всіх (з ідеологічними суперниками включно) викликала симпатію і довіру, бо від неї віяло спокоєм і мудрістю.

«Вони всі були тут, у цьому кабінеті», — сказав Гузар одного разу під час чергових скандальних виборів, маючи на увазі представників різних політичних сил, задіяних у черговій електоральній виставі. І в цій чесності було щось приголомшливе. Утім, фраза «вони всі були тут» означала ще й те, що «всі» вони пішли ні з чим.

Мудрість керівництва УГКЦ дозволила уникнути багатьох неприємностей, на відміну від православних церков, які охоче піддавалися політичним маніпуляціям, погоджувалися на сумнівні політичні альянси й тим самим робили неможливим примирення і дискредитували себе політичним прислужництвом. Керівництво УГКЦ і особисто Гузар розуміли, що відмова від церковно-політичних союзів залишає за церквою більший простір для маневру. Будь-яка політична партія переживає злети й падіння, тому ставити авторитет церкви в залежність від рейтингу тих чи інших політичних сил нерозумно і неприпустимо.

Одним із цікавих феноменів сучасного суспільства є висока «довіра до церкви», яку постійно фіксують соц­опитування. Цю «довіру» як аргумент перед владою часто використовують церковні лідери. Насправді це лише «кредит довіри». Якщо довіра або недовіра політикам чи ЗМІ має логічне обґрунтування, то довіра церкві перебуває поза межами раціонального розуму. Вона має дещо інфантильний характер: приблизно так само діти без­оглядно довіряють батькам. Авторитет церкви ґрунтується не на симпатіях до того чи іншого лідера, не на підтримці вчинків, а на вірі людей у Небесного Отця. І тут неважливо, чи є ця віра практичною, церковною чи стихійною, інтуїтивною. Така довіра — це надія на те, що є Хтось, Хто про все подбає. До речі, показово, що після Революції гідності «довіра до церкви» за соцопитуваннями впала відразу на 20 % — при цьому церква за рівнем «довіри» приблизно зрівнялася з волонтерами. Причина зовсім не в тому, що церква втратила популярність, просто на хвилі революції люди повірили у власні сили. Подорослішали хоча б на трохи — і довіра до Небесного Отця дещо втратила актуальність.