Кров Дракона. Хто із нас жертва?

— Важко сказати. Там може бути будь-що.

— Навіть немає припущень?

– Є, але вони настільки поверхневі, що не варті бути озвученими.

Аранод хмикнув, поплескав свого дестрієра [6] по гриві, наче таким чином заспокоюючись.

— В одному із трактів я нещодавно чув, як ви вбили Стрілета, сірого дракона із Люнмарвського озера. — шанобливо сказав лицар, глянувши у вічі Фалміну, — Та бестія п’ятьох людей ізжерла, а ще перекривала прохід торговців із Норенгарда до Андура. Певно, чималу нагороду ви тоді отримали!

Фалмін виду не подав, але для себе зрозумів, що Аранод ще не знає усіх неписаних законів, яких дотримувалися такі ось мисливці, як вони. Один із них говорив, що ніхто із їхньої колегії не повинен виголошувати розмір винагороди за те чи інше замовлення, а тим паче говорити про це іншому мисливцеві.

— По правді кажучи, я нічого тоді не отримав, пане Араноде. Змій пішов на дно озера, але перед тим добряче мене поранив, і я дивом вибрався звідти живим. Якби не добрі люди, що якраз трапилися шляхом, я б уже захолов серед заметів Льодяної пустелі.

Аранод роззявив рота, щиро захоплюючись доблестю та вправністю Фалміна, а ще його відвагою.

— Воістину! Якби було побільше таких людей, цей світ би змінився на краще!

— Яких людей? — не зрозумів Фалмін.

— Як ви і ті благородні люди, котрі врятували вас від холодної смерті! Взаємопоміч, доблесний пане, саме це врятує нас від зла! Не отримавши золота, ви отримали повагу місцевих жителів, а ще мою особисту. Клянуся Мудрецями, такі подвиги повинні бути оспівані в баладах!

— Ага, баладами зимою не наїсишся…

— Що ви кажете, Фалміне?

— Нічого, Араноде. Вам почулося.

Вони ще довгенько розмовляли, в основному про подвиги лицаря та Канйор. Фалмін навмисно задавав багато запитань, аби відвести тему розмови від себе. Розмову перервав Грівар, який нахабно під’їхав до Фалміна, даючи знати, що є розмова.

— Шкода, що ми не договорили, однак сподіваюся, що після вдалого полювання ми продовжимо. — з усмішкою промовив Аранод, плеснувши Фалміна дружньо по спині.

— Неодмінно.

Вони роз'їхалися в різні сторони, Грівар проводжав канйорського лицаря підозрілим поглядом.

— Ну, що вивідав? — спитав гном, коли на них ніхто не звертав уваги.

— Що вивідав?

— Ну, від цього лицарька? — бородань з-під лоба подивився на Аранода, який саме годував свого дестрієра яблуком. — Він мені не подобається.

— Тобі ніхто не подобається, мій друже, — усміхнувся Фалмін. — Але ти не маєш рацію, він нічого не вивідував, так, бесіда двох мисливців.

— Хм, я за ним придивлюся.

— Не варто, він надійний. Лицарський кодекс не дозволить йому утнути якусь дурницю по відношенню до нас.

— Ви знайомі?

Фалмін видихнув, здавався втомленим і чимось стурбований, тому не поспішав давати відповідь. Гном, побачивши настрій чоловіка, дістав з кишені папірець із тютюном, засипав трубку й закурив.