Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
З багатьох письмових джерел відомо, що королівські особи Європи часто запрошували своїх гостей скласти їм приємне товариство у лазні. У такий спосіб вони вихвалялися одне перед одним розкішшю, намагалися справити враження. Ця традиція сягає ще часів Карла Великого, який прославився тим, що купався разом із вельможами і друзями, а часом навіть «зі збіговиськом підданих і охоронців; бувало, що з ним купалося понад сотню людей». Король Людовик XIV любив поплавати в річці разом з усім штатом придворних, аби «освіжитись і розслабитися». Король без найменшого сум’яття купався голим, і підданці дуже пишалися тим, що бачили його величність у такому вигляді157.
У праці Ізабель де Шар’єр (1740–1805 рр.), відомої під псевдонімом Бель фан Зюйлен, фігурує лист, що стосується одного такого товариства любителів плавати.
У десяти хвилинах од села протікає річка з кришталево чистою водою і білими камінцями на дні. На березі, щільно облямованому рядом дерев, залишалося лише місце для того, щоб роздягнутися. Сорочки розліталися в різні боки, про сором ніхто й гадки не мав.
Після вечірки жінки побачили сільських хлопців, що сиділи в кущах і хотіли бодай мигцем побачити голих панянок. Потім хлопчаки понеслися в село, «голосно співали і виробляли в траві сальто». З усією простодушністю хлопці шкодували про те, що не забрали з собою одежу дам, поки ті купалися, хоча й мали такий намір. Графиня, як свідчить придворна авторка листа, зізнається: «Я ніколи так не сміялася і не можу згадати, щоб колись так чудово розважалася»158.
Спокійне ставлення до таких речей помінялося з приходом до влади буржуазії. Вона спотворила добродушність придворної та масової культури і висунула ідею, нібито гідність залежить від ретельно захованої срамоти. Відтак манірність усе більше охоплювала європейське суспільство159. Коли ж плавання визнали одним із видів спорту, купальники підпасовували до потреб – з двадцятих років їх шили з мілким вирізом. Отож культура купання та плавання в Європі змінилася від безтурботно оголених тіл до закритих костюмів, що повністю покривали тіло та кінцівки. Щоправда, традиція значною мірою послабила позиції у другій половині минулого століття.
У Китаї жінки мусили ретельно закутуватися до початку двадцятого століття, бинтувати груди і ноги: «Жінки, у яких виднілася бодай маленька ділянка шкіри, ризикували потрапити під арешт з легкої руки ображених привладних осіб». Однак у двадцятих роках минулого століття з’явився запит на «природні жіночі груди», тож китайський уряд заборонив звичай бинтувати їх. Ця заборона відчиняла простір для дальших дій усім любителькам поплавати.
До 1920-х рр. ті, хто носив одяг із глибоким вирізом, навіть злегка демонструючи шкіру, ризикували потрапити під арешт. Лише сімома роками пізніше китайський уряд заборонив бинтувати груди, дозволивши їм розвиватися природно. 1927 року Китай показав жінкам абсолютно новий напрямок – од забинтованих грудей до бікіні. За ініціативи інтелігенції та відомих кінозірок у країну завітала мода на бюстгальтери й купальники західного зразка з голлівудських фільмів. Зміни принесли китаянкам нову добу сучасності та свободи160.
Суцільний купальник, обов’язковий для жінок в Європі століттями раніше, поступово адаптувався до комфорту і легкості рухів у двадцятому столітті, коли плавання стало сприйматись як справжній спорт, починаючи з глибшого декольте 1920-х років. У двадцять першому столітті виникла потреба в новому дизайні закритих купальних костюмів – цього разу вона стосувалася мусульманських жінок, що намагалися дотримуватися строгих принципів доброчесності.
Бікіні, поширені в Європі з 1946 року, викликали там справжній переполох. «Найменший з найменших» купальників назвали на честь острова Бікіні, де незадовго до того випробовували атомну бомбу. Новий одяг мав бути так само вибуховим, але успіх прийшов не відразу. Жодна з тодішніх моделей не наважувалася його продемонструвати, тоді дизайнер був змушений звернутися до стриптизерок, які б вийшли на подіум у новому купальнику з двох частин. У низці країн бікіні заборонили, а Ватикан визнав новинку аморальною.
Тоді просто не взяли до уваги того факту, що бікіні – аж ніяк не новизна: у давньоримській віллі на Сицилії збереглася мозаїка на підлозі приблизно від 300 року до н.е. На ній зображено «бікіні-дівчат» із голим пупцем, що займаються спортом у костюмі з двох мініатюрних частинок (мал. 26 кольор. вкладки).