Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Мішані лазні повсюдно породжували невдоволення духовних авторитетів, тому вдалися до розподілу за статями: чоловіки і жінки могли купатися лише в чітко визначені для них дні. Одежу порушників правил конфісковували, відтак ті мусили йти додому голяка, і це покарання виглядало серйознішим, аніж грошовий штраф151.
У шістнадцятому столітті переважну більшість західних лазень закрили. На те існували різні причини: дрова стали занадто дорогими; спідня білизна – більш поширеною, тепер її було легше випрати, ніж помити тіло за гроші. Крім того, відбувалися злісні кампанії обмовляння, коли поширювалися чутки про те, що дівчата вагітніли, «запліднившись у ванні виверженим сім’ям чоловіка». Та смертельним ударом для лазень стали жахливі епідемії: середньовічна чума, яку ще називали Чорною Смертю, і стрімке поширення Європою сифілісу наприкінці п’ятнадцятого століття. 1526 року Еразм зауважив, що ще двадцять п’ять років тому не існувало нічого моднішого, ніж публічні лазні, проте «сьогодні лазень більше немає, нова епідемія навчила нас уникати їх»152.
До епохи Середньовіччя купальників в Європі не існувало так само, як і піжам. За часів Відродження Європою все частіше ширилися правила, що обмежували місця для купання в оголеному вигляді. Ще в шістнадцятому столітті чоловіки плавали, в чому матінка народила. Натомість вигляд голої жінки у річці Сені, що його можна було зауважити з паризьких мостів, сидів у благочестивих очах духовенства скалкою. У сімнадцятому столітті купання в річках більше не дозволялось і засуджувалось як nudisme sauvage. Хіба годиться безневинним плавати голими? У Франції та інших європейських містах жінок уперше зобов’язали брати на себе довгу сорочку, що діставала кісточок: кажуть, у такій сорочці Рембрандт «застукав» Хендрік’є Стоффелс, що купалася в річці153.
Коли ідея про корисність купання для здоров’я набула популярності, люди активніше взялися плавати просто неба, що призвело до жорсткіших обмежень. Наведемо приклад з 1687 року:
Жінки заходять у лазню в одежі, виготовленій з якісної вітрильної тканини жовтого кольору, штивної та просторої, з широкими рукавами, як у пасторській тозі: вода наповнює її так, що форми тіла стають невидимими. Ця тканина не облягає тіло, як інші, вона виглядає похмуріше навіть від тієї, з якої виробляють постіль154.
Перший чоловічий костюм для купання складався з «підштанків і безрукавки» з цього ж вітрильного полотна. Століттям пізніше жінки продовжують носити довгі плаття для купання, пошиті з тканини, що не просвічується, коли мокра. Завдяки важким деталям, що їх вшивали в рубці, купальні сукенки не надувались у воді. Пізніше чоловіки плавали у вовняній одежі, що покривала тіло, з довгими рукавами і довгими штанинами, яка нагадувала спідню білизну. На західних теренах кожне місто мало право визначитися з власними правилами щодо культури купання. 1737 року Англійська корпорація купання виступила з офіційною забороною:
Жодна особа жіночої статі в цьому місті відтепер упродовж дня аж до ночі не має права відвідувати лазню чи лазні без пристойної сорочки на тілі… Корпорація запровадила і схвалила порядок, за яким жоден чоловік у віці понад десять років з цього моменту в будь-який час дня чи ночі не може переступити поріг лазні чи лазень без підштанків і жилета на собі155.
Саме так поступово була скасована раніше поширена практика плавання в оголеному вигляді у відкритій воді, і купальний костюм увійшов до суспільного життя. Спочатку він складався з кількох частин, які покривали тіло від шиї до щиколоток. Купальні костюми для жінок видозмінювалися від довгих сорочок до сукенок, під які одягали широкі довгі панталони в комбінації з чорними панчохами. Голову покривали.
Приблизно в 1750 році з’явилися «купальні машини» – вагончик на чотирьох колесах, що його коні доставляли до берегової лінії. Дорогою купальник чи купальниця могли переодягнутися, взяти на себе відповідний костюм і спустися з маленької драбинки у воду так, щоб інші не бачили їх у цій обов’язковій одежі для купання. «Купальні машини» відволікали увагу сторонніх очей, вони становили собою частину етикету, якому люди слухняно корилися. Зокрема, в Англії чоловіки і жінки певний час воліли плавати в морі нарізно. Попри те що купальні костюми були до простоти скромні, у кожному разі відповідали тогочасним західним зразкам, у вас ніколи б не виникло бажання появитися десь у таких купальниках. Наприкінці дев’ятнадцятого століття ці своєрідні вагончики на колесах замінили на лазні, розташовані безпосередньо на пляжі, вони ще й досі існують у різних куточках світу. Відтак люди призвичаїлися знімати з себе вбрання й одягати купальник одразу на місці у присутності інших156.