Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Проблема зникла, та наскільки її вирішення торкнулося інших духівників, що мусили хрестити жінок по всій Римській імперії? Як можна було запобігти раптовій ерекції під час обряду, красно описаної тут як «порух плоті»? Тому фактові, що споглядання тіла красивого чоловіка може так само збуджувати священика, ніколи не приділяли належної уваги.
Тоді як у перше століття християнства надавалось істотне значення видимій наготі під час церемонії хрещення, у наступному столітті ставлення до демонстрування тіла роздягнених перед священиками та паствою помітно змінилося. «Нагота без сорому» – чудовий ідеал, однак досвід показав, що привабливість наготи ставила перед неодруженими пасторами майже нелюдське завдання. Цнотливість і оголеність виявилися несуміжними під час зустрічі одягненого пастора і оголеного наверненого.
Окроплення з часом стало найпопулярнішою традицію в західній церкві. Втім існує ще низка церковних громад, де дотримуються вірувань і де процес хрещення відбувається шляхом занурення в море чи ріку. Щоправда, ті, хто приймає обряд, мають на собі довгу білу сорочку. Така церемонія проходить постійно, наприклад, на річці Йордан у свято Богоявлення. Охрещені зберігають цю одежу до кінця життя і заповідають, аби їх у ній поховали.
Більшість людей давним-давно зрозуміла, як благодатно впливає на їхнє тіло тепла вода. Водночас завжди існує немало тих, хто приймає ванну рідко або й не приймає взагалі через те, що підігрів води коштує занадто дорого. У китайському суспільстві купання ще від 1100 року до н.е. було релігійним ритуалом буддійських і даосистських жреців зі строгими правилами, яких дотримувалися навіть імператори. Саме вони спорудили величезні ванни для власного використання, уже за часів правління династії Сун (960–1271 рр.) існували громадські лазні в містах, де людям допомагав помитися спеціальний персонал. Навіть сьогодні, за приблизними підрахунками, з-поміж 800 мільйонів китайців у сільській місцевості лише 200 мільйонів приймають ванну один раз на місяць137. Ванни з настоянками, зробленими за давніми китайськими медичними рецептами на хризантемі, перці, імбирі та інших цілющих рослинах, сприятливо впливали на голе тіло людини. Після прийняття ванни можна було розслабитися або замовити масаж, для якого існували відповідні кімнати, окремо призначені для жінок і чоловіків.
У Японії це відбувалося по-іншому. Країну щедро обдаровано гарячими джерелами на різних островах. Можливо, це й послужило причиною того, що японці часто приймали ванну.
З усіх людських рас японці, мабуть, найвимогливіші до тілесної чистоти. Чоловіки і жінки, багаті та бідні щодня без винятку приймали гарячу ванну. Ще відносно недавно на вулицях стояли рядами, а в селах іще й досі збереглися спеціальні жолоби, в яких представники обох статей могли публічно приймати ванну, а до того ж іще й потеревенити138.
На давніх гравюрах так само бачимо лазні, розмежовані для чоловіків і жінок (мал. 24 кольор. вкладки). Японська лазня часто мала релігійне підґрунтя: послідовники релігії синто вірили, що їхній справжній творець народився в морі. Купання набуло визначального характеру не лише в синтуїзмі, а й у буддизмі, що перекочував з Китаю до Японії у шостому столітті. У дзен-монастирях лазня не лише відігравала велике значення для очищення тіла, а й слугувала місцем для медитації та просвітлення. У кожному буддійському храмі була лазня для ченців. Іще до відкриття громадських лазень при храмах існували також лазні для звичайних людей.
Деякі організатори своєрідних ванн релігійного призначення ставили собі за мету підвищення соціального добробуту: наприклад, благодійники допомагали вбогим і недужим їжею та пожертвою, заможні доброчинці жертвували гроші на лазні з теплою водою і на стегнові пов’язки. Аби досягти просвітлення, імператриця Комьо (701–760 рр.) дала обітницю, що власноручно помиє тисячу жебраків і таки втілила обіцянку в лазні Хокке-ї. Її ім’я ще й досі приклад для багатьох. Багатії володіли приватними лазнями, та від початку сімнадцятого століття почало з’являтися дедалі більше платних лазень, призначених здебільшого для представників обох статей. Усі приймали ванну голими, і «мабуть, нікому й на думку не спадало одягнути на себе купальник»139.
У енциклопедичній праці дев’ятнадцятого століття, присвяченій Японії, один західний японіст занотував враження щодо відвідувачів природних спа – гарячих джерел Канаваки: «Купальники перебували у воді місяць, тримаючи камінь на колінах, аби не потонути уві сні»140. Інший виходець із західного світу наприкінці дев’ятнадцятого століття так описав лазні в Юмоті: