Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Приблизно тисяча осіб, жінок, чоловіків, дівчат, насолоджувалися тут водою, деякі занурювалися по шию, деякі базікали, притулившись спинами до країв ванни, кожен у природних костюмах Адама і Єви з наївним дитячим несприйняттям непристойності141.
Ритуальна чистота важлива також у давній японській традиції сумо, тісно пов’язаній з імператорським двором: імператор стояв на чолі релігії синто. Здається, японці ніколи не соромилися наготи.
Феодальні селяни мали на собі тільки стегенну пов’язку, як і сучасні борці-сумоїсти. Дівчата щороку вдягали коротші спідниці. Традиції та поп-культура наполягли на тому, щоб японці зняли з себе значно більше, ніж лише взуття. Більше шкіри, обмаль одягу, відтак голизна асоціювалася з природністю, а суспільство ставилося до цього з повагою… Ще одна причина, через яку японці звикли бути оголеними, – це їхня любов до купання. Дітям було природно митися вдома разом із батьками. Ба більше, кожен заходив голим в onsen чи під гаряче джерело. Незважаючи на те що в більшості книжок з правилами етикету вимагали покривати певні частини тіла маленьким рушничком, усі добре знали, що цю вимогу виконують рідко. Чоловіки дозволяли собі, аби все звисало так, ніби це якесь змагання. Тим часом старші жінки у суміжних гарячих джерелах давали чітко зрозуміти молодшим, чого їм очікувати на старості літ. Купання та переміщення від однієї лазні до іншої рідко викликали відчуття сорому142.
З другої половини дев’ятнадцятого століття Японія прочинила двері назустріч зовнішньому світові, відтак усе почало шалено змінюватися. Завдяки пуританському впливові американців, які вважали за безчестя спільні лазні для чоловіків і жінок, традиція викорінилася. Сучасні лазні здебільшого поділили на чоловічі та жіночі, але носити купальники ще й досі не дозволили. У наш час більшість японців мають ванну вдома, кількість лазень суттєво зменшилася, лише завдяки фітотерапії та іншим спа-принадам публічні водні процедури, мішані та диференційовані, досі популярні, причому не тільки в Азії143.
У грецьких міфах сказано, що природні джерела та ставки благословили самі боги, відтак вони цілющі. Саме в таких місцях греки споруджували об’єкти для купання. Скупавшись, люди залишали пожертву для богів. Чоловіки займалися спортом і плавали голими, греки часто будували лазні неподалік гімназій. Під час панеллінських ігор в Олімпії змагалися голяка, щоправда, жінки та дівчата не мали туди доступу.
Узявши приклад з греків, римляни почали будувати громадські лазні, і ця практика поширилась на все Середземномор’я. У європейських колоніях спорудили термальні ванни, в яких купальник спочатку заходив у воду високої температури, далі охолоджувався в басейні зі студеною водою, а відтак розслаблявся у відпочинковій кімнаті. Ці об’єкти слугували місцем зустрічей, на яких люди веселились і знаходили собі співрозмовників. Багато римлян запрошувало туди своїх друзів. Чимало політиків відвідувало такі центри, аби побалакати про смачну їжу, переконати в чомусь співгромадян і розширити сферу свого впливу. Атмосфера була дуже натхненною. Функціонували галереї, бібліотеки, відбувалися літературні читання. Коли один іноземець запитав римського імператора, чому він приймає ванни раз на день, то почув відповідь: «Тільки тому, що я не маю часу їхати туди двічі на день»144.
У Стародавньому Римі деколи траплялися змішані лазні, згодом їх заборонили. Першу згадку про звичку купатися віднаходимо в першому столітті у Плінія Старшого. Деякі римські імператори давали згоду на те, щоби жінки і чоловіки купалися разом голими, і навіть самі з ентузіазмом брали в цьому участь. Інші вбачали в такій традиції ознаку занепаду й забороняли, до чого вдався, наприклад, Марк Аврелій, що керував імперією від 161 до 180 року145.
У римській культурі нагота в публічному житті – не дивовижа. Борці на аренах перед велелюдною публікою змагалися оголеними, крім того, очі римлян звикли до зображення голизни в мистецтві класичної Античності. Християни зображали на стінах катакомб голих біблійних персонажів, якщо це відповідало розповідям: Адам і Єва, Йона та риба тощо. Проте найбільше досвіду пізнання голизни стародавні римляни здобули в громадських, часто розкішних лазнях, збудованих імператорами, які любили демонструвати власну щедрість.