Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— Як справи, шеф?
— Усе гаразд, комісаре…
Навіть запах тут не змінився. У кожному з невеличких паризьких ресторанів пахне по-своєму. В «Дофіні», приміром, крізь густий дух міцних напоїв та аперитивів знавець міг би вловити гіркуватий аромат молодого луарського вина. Що ж до кухні, то там завжди переважали пахощі естрагону та зубчатої цибулі.
Погляд Мегре машинально зупинився на грифельній дошці: смажений бретанський мерлан і теляча печінка в папільйотках. В ту ж мить у глибині залу, біля одного із столиків, застелених паперовими скатертинами, він побачив інспектора Люка. Навпроти нього, спиною до входу, сидів якийсь чорнявий чолов'яга. Приборів на столику не було, і могло здатися, що прийшли вони сюди лише заради розмови.
Інспектор теж угледів Мегре. По хвилині вагання він підвівся і підійшов до нього.
— Вас можна на хвилинку, патроне?.. Певно, це вас зацікавить…
Взявши свою склянку, комісар мовчки почвалав слідом, на ним. Незнайомий підвівся.
— Антоніо Фарано, — відрекомендував його Люка. — Вам ще не доводилося зустрічатися?
Це ім'я нічого не казало комісарові, але обличчя видалося знайомим. Десь він уже бачив цього красеня італійця, який міг би грати перших коханців у кіно. Червона спортивна машина перед входом, безперечно, належала йому. Вона цілком пасувала до його ставної постаті, світлого елегантного костюма, важкого золотого персня на руці.
— Месьє Фарано не застав мене в управлінні, — вів далі Люка, коли вони сіли. — Ляпуент порадив йому пошукати мене тут…
Перед інспектором теж стояла склянка з аперитивом. На відміну од поліцаїв, італієць вдовольнявся фруктовим соком.
— Це свояк Еміля Буле… Він управляє одним із його кабаре… Ви, мабуть, знаєте, — «Парі-стрип» на вулиці Беррі…
Люка значуще підморгнув комісарові.
— Повторіть, що ви мені оце розказали, Фарано…
— Еміль Буле зник, — мовив той з виразним італійським акцентом.
— Коли? — запитав Люка.
— Очевидно, минулої ночі… Точно ніхто не знає.
Він шанобливо глянув на комісара і дістав із кишені золотий портсигар.
— Дозвольте?
— Будь ласка…
— Ви його знаєте, патроне, — вставив Люка. — Такий собі невеличкий на зріст чоловічок… Він приїхав сюди із Гавра чотири чи п'ять років тому…
— Сім років, — зауважив італієць.
— Ну, сім… Тоді він одразу купив «Лотос» — кабаре на вулиці Пігаль… Тепер їх у нього аж чотири…
Мегре ніяк не міг збагнути, на якого біса Люка намагається втягти його в цю історію. Відколи він керував бригадою карного розшуку, комісар рідко стикався з паризьким демімондом, хоча раніше добре знав багатьох людей цієї верстви. Певна річ, Мегре пам'ятав кількох монмартрських верховод, але із старшого покоління. Та ось уже два роки він не переступав порога нічного кабаре. А в Парижі ніщо не змінюється так швидко, як цей напівсвіт.
— Я от думаю, — додав Люка, — чи не має це стосунку до справи Мацотті…
А! Тепер він починав розуміти. Місяць тому, десь у першій половині травня, вони вже сушили собі голови над цією справою. Мацотті було вбито о третій годині ночі, коли він виходив із бару на вулиці Фонтен.
— Певно, зведення рахунків, — сказав тоді комісар, передаючи Люка рапорт префекта дев'ятої округи. — Зроби, що зможеш…
Незважаючи на своє італійське прізвище, Мацотті був корсіканцем, який уперше дебютував на Лазурному березі, а потім перекочував до Парижа на чолі невеликої банди.
— Мій свояк не вбивав Мацотті, — переконано мовив Фарано. — Адже ви добре знаєте, месьє Люка, що він нездатний на такі речі… Ви ж самі двічі його допитували…
— У вбивстві я його ніколи не звинувачував, — зауважив інспектор. — А допитував як і всіх, хто свого часу потерпів від нальотів Мацотті… Таких було чимало…
І, звертаючись до Мегре, він додав:
— Сьогодні об одинадцятій він мав бути в управлінні… Я вже думав, що він не дістав моєї повістки.
— А він часом не підночовує на стороні? — простодушно запитав комісар.
— Еміль? Що ви, пане комісар?!. Видно, ви його не знаєте… Еміль чудовий сім'янин і любить мою сестру…
Він ніколи не повертався додому пізніше, як о четвертій годині ранку…
— А минулої ночі він взагалі не повернувся? Так?..
— Еге ж…
— А де були ви?
— В «Парі-стрипі»… Ми зачинили лише о п'ятій… Зараз сезон у розпалі, в Парижі повно туристів… Я вже підраховував виторг, як раптом подзвонила Марина і запитала, чи я часом не бачив Еміля… Марина — це моя сестра… А Еміля я не бачив звечора… Він рідко спускався на Єлисейські поля…
— А де розташовані інші кабаре?