Двоє під однією парасолькою
- Автор: Абрамов Сергей Александрович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. І. Гриценко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Двоє під однією парасолькою». Краткое содержание книги:
БЛУКАЧ /Юнацька фантазія/
ТОМУ ЩО ТОМУ /Казково-правдива історія/
В ПРИФРОНТОВОМУ ЛІСІ /Повість/
ДВОЄ ПІД ОДНІЄЮ ПАРАСОЛЬКОЮ /Квітнева казка/
ПОТРІБНЕ ДИВО /Маленька повість/
Цього липня збирався був у Мещеру — давно туди націлювався! — але захворів на якийсь імпортний грип, довго пролежав у ліжку, лікарі ускладненнями налякали, а тут друг запропонував поїхати до нього на дачу, зовсім близько від Москви, від поліклініки — Ярославською дорогою, на середині шляху до знаменитої Лаври. Тобто навіть не до нього, до приятеля, на дачу, а до його діда, вірніше — взагалі ні до кого: дід помер рік тому, дача порожня стоїть, без господаря, і око за нею зайвим не стане. У дачному селищі, яке виросло тут ще в тридцяті роки і приліпилося одним боком до залізничного насипу, а іншим — куди й виходила дача покійного діда — досить болотистого, з високою колючою травою і дивними бузковими квітами поля, до річки, що біжить через поле, захованої від очей верболозом, ліщиною, до негустого і світлого лісу, де не те що заблукати — аукатися смішно: він весь просвічений, сонцем прошитий, солов’ями і берестянками просвистаний. Так от у підмосковному цьому селищі тільки й були влітку старики пенсіонери з малолітніми внуками і внучками. Тому й обіцяв друг тишу — мало не мертву, знав, чим купити Вадима: у постійних своїх далеких подорожах він звик бути сам на сам з етюдником, не терпів у роботі стороннього ока, цурався людей. Ну й купився він на обіцянки друга, зібрав чемодан, бувалець-етюдник через плече повісив, сів у ранкову електричку, відмахав тридцять шість кілометрів, сподіваючись на тишу і працю. Чи інакше: працю в тиші. І ось маєш: з першого дня — ні того, ні іншого.
Однак настав час обідати, час варити пакетний суп і вермішель, час запивати все це пляшкою холодного пива. В їжі Вадим був непримхливий, дивився на неї як на нудний, але обов’язковий процес: аби хутчіш відбутися. І зовсім забув про погрозу, навіть не забув — уваги на неї не звернув. Як потім виявилося, дарма: війну було оголошено.
На ранок — другий ранок перебування на дачі — Вадим виявив на порозі цеглину. Цеглина як цеглина, нічого особливого. Дивувало інше: вчора її не помітив. Підняв, шпурнув у кущі і тут же (історія літератури диктує правило: у подібних випадках ставити крапки)… на Вадима, який нічого не підозрював і ще як слід не прокинувся, обрушився струмінь крижаної води, потім загуркотіло, просвистіло вниз з плоского ганку цинкове відро, і тільки багатьма тренуваннями відпрацьована реакція відкинула Вадима назад, притисла до двірного косяка. Спорожніле відро гепнулося на ганок, брязкаючи, скотилося східцями, загальмувавши у траві. Вадим мимохіть зауважив: відро господарське, раніше стояло біля сарая, сам бачив.
Обтрусився, як пес, — добре, що тепер спека, липень! — дослухався: довкола тиша. Ворог себе не виказував, навіть якщо і бачив те, що сталося. Вадим збіг з ганку, оглянув цеглу і відро. Вони були зв’язані тонкою волосінню, яку одразу й не помітиш: вдивитися треба. Давній трюк. Але, як видно, невмираючий: дурнів у кожному поколінні вистачає. Дурнем у даному випадку Вадим самокритично назвав себе. Він знову кинув цеглину, озирнувся довкола. Тиша на білому світі, спокій. Ранок ранній-ранній, росянистий, мерзлякуватий, що обіцяє спекотний, сповнений сонця день. Довкола нікого.
— Еге-гей! — гукнув Вадим, не сподіваючись, втім, що Вони тут же з’являться.
Вони і не з’явилися. Не виключено, що Вони ще безневинно спали на своїх ліжках, тапчанах, канапах та розкладачках, дивилися кольорові і чорно-білі сни, сушили теплими щоками мокрі плямочки слини на подушках — одвічної супутниці солодких дитячих снів. А відро з цеглиною Вони дуже міцно ув’язали пізно ввечері чи вночі, дочекавшись, поки Вадим ляже спати. Мабуть, саме в цей момент Вадим і назвав їх — Вони, з великої літери, у чому вбачалася і певна повага до противника, і визнання вагомості його обіцянок, і гранична його знеособленість. Сказав же один із клона: нас багато.
Життя ставало неспокійним, але поки що цікаво. Не нудно. Бог з нею, з водою: холодний душ вранці ще нікому не зашкодив. Аби працювати не заважали.