Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
Наклепи тим часом робили своє діло. 1764 року Сковорода вдруге полишає колеґіум. Чотири роки він блукає Слобожанщиною, живе в друзів і знайомих то в Харкові, то по селах, хуторах, монастирях.
(Причинки. У цей час могли б відбуватися події, описані в оповіданні І. Срезнєвського «Майоре, майоре!», — могли б, якби… вони взагалі мали місце, ці події.
Як запевняє оповідач, 1765 року Сковорода завітав у Валківські хутори, познайомився з якимось відставним майором, закохався в його дочку Олену Павлівну, Льоню, зібрався був одружитися, але в останню хвилину втік заледве не з-під вінця. Вірогідність цієї історії (не сказати вже по літературний рівень оповідання) більш ніж сумнівна. Правдою є те, що Сковорода бував у цих місцях, один з відомих нам його листів написано тут, на хуторі Довжик, якраз 1765 року, проте ніде, ні в М. Ковалинського, ні в матеріалах інших сучасників, ані в листах і творах самого Сковороди, немає навіть згадки про майора, в якого він, за оповіданням, буцімто жив довгий час, тим більше немає і натяку на сюжет з одруженням, що не відбулося. Цілком очевидно, що І. Срезнєвський послуговувався усними переказами й чутками, яких навколо ймення Сковороди наприкінці його життя і після смерті накопичилася сила-силенна, притім послуговувався некритично. Молодий учений (І. Срезнєвському тоді не було й 24 років) на ту пору явно не почував себе впевнено в матеріалі. В оповіданні чимало фактичних помилок. Так, майор каже Сковороді: «Не раз читал вашу „Жизнь Христа“ и „Начальную дверь“, но послушать ваших толкований, право, хочется. Ах, эта „Начальная дверь“, „Начальная дверь“!» Справа, однак, у тому, що твору під назвою «Жизнь Христа» в Сковороди немає. Що ж до трактату «Вступні двері до християнської добронравності», то його написано не раніше 1766 року, а можливо навіть і пізніше, 1768-го, коли Сковорода почав викладати катехізис у Додаткових класах. В іншому місці читаємо, що майор «взял со скамьи „Лотову Жену“, сочинение Григория Саввича, которое тогда читал» («В пятый раз перечитываю», — зауважує він), «и стал громко декламировать — декламировать очень недурно одну из любимых тирад Григория Саввича». Тимчасом трактат «Книжечка про читання Святого Письма, названа Жінка Лотова» був створений Сковородою, як він сам повідомляє в супровідному листі, «перед відкриттям Харківського намісництва» (II, 34), тобто не раніше 1780 року, а завершено роботу над ним іще через кілька років.
Усе дає підстави вельми скептично поставитися до повіданої І. Срезнєвським історії з одруженням, яке не відбулося.
Наприкінці 20-х років минулого століття А. Ковалівський спробував був здійснити її перевірку, так би мовити, на місцевості, розпитуючи старих мешканців Валок і передивляючись архів Рогозівської церкви, але нічого, крім уривкових і геть суперечливих відгомонів давніх чуток, він не виявив[134].)
Повернімося, однак, до нашої теми.
Отже, що після чотирьохрічних блукань Слобожанщиною Сковорода на домагання ґенерал-ґубернатора ще раз повернувся викладати у Додаткові класи, але не витримав більше року — 13 квітня 1769 року в донесенні директора класів з’являється запис: «Учителю катехізису Григорію Сковороді заслуженої платні дватцять три рублі»[135].
Це остання платня, що її отримав Сковорода від влади зверхньої. «Сковорода, побуджений духом, — читаємо в М. Ковалинського, — відійшов у глибоку самотність. Біля Харкова є місце, що називається Гужвинське, і належало воно поміщикам Земборським, яких він любив за їхню добродушність. Воно вкрите похмурим лісом, серед якого була пасіка з одною хаткою. Тут поселився Григорій, заховавшись від поговору житейського і злослів’я духовенства» (II, 402). Від цього часу він остаточно стає вільним мандрівцем — поетом, учителем, проповідником, мисленником, і його мандри тривають протягом усіх наступних двадцяти п’яти років. Разом із змінами трибу життя приходять і нові тенденції в творчій діяльності. Поезія відходить на задній план, Сковорода пише прозові байки, об’єднані в збірник «Байки Харківські», але головну увагу зосереджує на етично-філософських і богословських творах — усі свої діалоги, трактати, притчі він написав на останньому, мандрівному етапі життя.
134
Див.: Ковалівський А. З приводу оповідання. // Ізмаїл Срезневський. Майоре, майоре! Оповідання з життя Сковороди. Редакція і вступні статті А. Ковалівського. — X., (1930). Зауважмо, що в своїх коментарях дослідник заторкує складне й делікатне питання про ставлення Сковороди до жінок, до кохання. Відомо, що романічний аспект (якщо не брати до уваги бувальщину І. Срезневського) цілком відсутній у біографії філософа. Одружений він не був, і поміж його друзів, знайомих, кореспондентів немає жодної жінки. Традиційної теми кохання не знаходимо й у його творах, навіть поетичних, однак, на думку А. Ковалівського, даються взнаки відлуння цього почуття, що оприявнюються у прихованих, перетворених формах. Під цим оглядом А. Ковалівський говорить про такі твори, як «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе», «Симфонія, названа книга Асхань. Про пізнання самого себе», «Жінка Лотова», де зустрічаються «любовні» ремінісценції з біблійних книг, зокрема з «Пісні пісень»; нагадує, що філософ незрідка називає Біблію своєю «нареченою», а деякі свої твори — «дочками», «дівочками»; посилається на інваріантний у Сковороди мотив нудьги, туги, сердечного умлівання. А. Ковалівський робить висновок, що Сковорода належить до того типу виданих особистостей, в яких життєва, еротична енергія виявляє себе «у сублімованій формі», в інтелектуальній активності або художній творчості.
135
Цит. за: Махновець Л. Григорій Сковорода. — С. 206.