Дух животворить… Читаємо Сковороду

Живучи на природі, «в раю», віддалік від «міст багатолюдних», від їхньої метушні й колотнечі, Сковорода разом з тим не відгороджується від людей, він багато подорожує, переважно пішки, зустрічається і розмовляє з мешканцями довколишніх сіл і міст. Чутка про мудрого «старчика» (якому тоді ледь-ледь виповнилося сорок років) поширюється, люди тягнуться до Сковороди, шукають нагоди познайомитися з ним. Характерним під цим оглядом є один спогад самого філософа. В листі-посвяті до притчі «Убогий жайворонок», адресованому 1787 року Федорові Диському, він пише: «Іван, батько твій, на сьомому десятку віку (в 62-му році) у місті Куп’янську, вперше позирнувши на мене, полюбив мене. Він мене ніколи не бачив, а почувши моє ймення, вискочив і, догнавши на вулиці, мовчки дивився на мене й проникав, наче пізнаючи мене, таким милим зором, що донині яскраво він мені бачиться у дзеркалі моєї пам’яті» (II, 124).

Перебування в Стариці стало неначе підготовкою, прелюдією до нового — мандрівного — способу життя Сковороди. Заледве він повернувся б до колеґіуму, якби не випадок.

Одного разу підчас відвідин Харкова Сковорода на прохання когось із друзів познайомився з учнем колеґіуму Михайлом Ковалинським, сином священика з Олексіївської фортеці. «Сковорода, глянувши на нього, уподобав його і полюбив до самої смерті». Й, «маючи на меті користь, спрямовану на молодого нового свого друга» (II, 390–391), прийняв пропозицію Й. Миткевича повернутися до колеґіуму й почав викладати в класі синтаксими, а також навчати учнів давньогрецької мови. На два навчальних роки — 1762/63 та 1763/64 — випадає період активної педагогічної діяльності Сковороди, що давало йому, попри цькування з боку «наговорювальників», велике моральне задоволення. Дружба з М. Ковалинським, яка до кінця днів стала однією з найсвітліших сторінок у житті обох; інтенсивне листування з ним, в яке Сковорода, не скнаруючи, вкладав усі свої знання, весь жар душі; дружні стосунки з іншими учнями колеґіуму — Яковом Правицьким, Василем Білозером, Григорієм і Максимом Ковалинськими — молодшим братом й, вочевидь, братом у перших Михайла, Миколою Заводовським, Олексієм Базилевичем, стосунки, що тривали у деяких випадках протягом довгих літ, — усе це робило життя Сковороди змістовним і повним. Тому таким безглуздим видалася йому пропозиція ченців Печерської лаври, яку він відвідав разом з М. Ковалинським, пристати у монастирську гавань, стати «окрасою обителі», «стовпом церкви». Відмова була рішучою: «Я стовпотворіння помножувати собою не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому» (II, 399).