Дух животворить… Читаємо Сковороду

Один з них стосується діяльності Лаврентія Кордета, особистості яскравої, непересічної. Ми поки що недостатньо знаємо про цю людину, проте є дані, зокрема каталог його бібліотеки, які дозволяють зробити висновок, що він мав різноманітні знання в різних галузях, цікавився досягненнями сучасної йому науки, особливо природознавства, географії, економіки, педагогіки. У бібліотеці Л. Кордета були описи Азова, Каспія, Оренбурзького краю, Сибіру, різні атласи, поміж ними «Російський атлас», «Лексикон географічний Російської держави», рукописний опис ртутного барометра, праці Яна Амоса Коменського, М. Ломоносова. Призначений 1758 року єпископом Йоасафом Миткевичем на посаду префекта Харківського колеґіуму, Л. Кордет одразу ж виявив себе як активний прибічник секуляризації навчального процесу, за що й був через кілька років відправлений до Святогорського монастиря Порфірієм Крайським, котрий замінив померлого Йоасафа Миткевича.

З іменем П. Крайського пов’язана не менш показова історія — з так званими Додатковими класами. Губернатор Слобідсько-Української губернії Євдоким Щербинін звернувся до Сенату з пропозицією відкрити при Харківському колеґіумі Додаткові класи, де молодь, переважно «шляхетська», вивчала б інженерну справу, математику, геодезію, топографію, архітектуру та різні мистецтва. Ця ініціатива дістала підтримку Єкатєріни II, котра відразу ж збагнула, яку користь для економічного освоєння молодого краю обіцяють вони в недалекому майбутньому. Запеклим супротивцем новації виступив лише П. Крайський, який спробував був виглядати більшим католиком, ніж папа римський: протягом тривалого часу він чинив відвертий і прихований спротив відкриттю і нормальному функціонуванню Додаткових класів, убачаючи в них — і, прямо сказати, не без підстав — загрозу традиційно-схоластичній системі навчання, аж поки на нього не цикнули з Петербурґа.

Сковорода, прийшовши до Харківського колеґіуму, опинився в самому вирі пристрастей і боротьби. Навряд чи слід вважати випадковим, що його було запрошено невзабарі після призначення префектом Л. Кордета, — ймовірно, Йоасаф Миткевич розглядав обидва ці кроки в контексті загальних змін в навчальному процесі. Можна припустити, що тут, у колеґіумі, Сковорода повернувся до тих ідей у своїй галузі — поетиці, які свого часу намагався був покласти в основу лекцій у Переяславському колеґіумі й за які заплатив тоді втратою посади. В особі Л. Кордета Сковорода знайшов однодумця і друга, що відчитується в його листі до ректора колеґіуму Йова Базилевича. Коментуючи призначення «вітця Кордета» ігуменом Святогорського монастиря, Сковорода із зрозумілих причин віддає данину загальноприйнятій фразеології, розводячись про те, як Кордет «безперервно в школах, храмах проповідував, наставляв непросвічену і світськими гадками осліплену юність студентську словом і життям», «скрізь і завжди, ніби грім, гримів про згоду і конкордію». Однак непідробний, щирий жаль звучить у словах: «Гадаю, кожен чесний учень поболить серцем, що позбувся такого й великого члена тіла». У листі наголошується велика ерудиція і вченість Кордета: «…Він… є вельми обізнаний в економії муж, при тому тямить арифметику та географічні науки, коротко сказати, здатен одночасно до наук і до практичних справ*, до війни і миру, до Бога і світу… Про філософські його тонкощі, що навіть до четвертого неба проникали, нічого вже й говорити». Маючи на увазі свої явно неформальні, суто вірчі стосунки з колишнім префектом, Сковорода зізнається, що Кордет «був і мені пробний камінь, до розпізнання деяких людей, яких би я ніколи не взнав, які вони, коли б не його з ними друж[ба]…» (II, 347).