Понтиїзм. Казки кінця світу
- Автор: Михед Александр
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Кальварія
- ISBN: 978-617-7192-007
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Понтиїзм. Казки кінця світу». Краткое содержание книги:
«Люди! Що з вами? Чому всі ходять в одязі, трахнутому міллю?» — це був останній жарт відомого гламурного коміка, чия вгодована пика відсвічувала на всіх лайтбоксах. Після цих слів він зник. Вагіт це особисто проконтролював.
Уніформи вбитих солдатів стали модним відкритим маніфестом свого патріотизму. Ще ніколи аристократи не були такими близькими до народу, співаючи одних пісень, танцюючи одні танці. Та зігріваючи тіла одним горем.
Мережа героїчних секонд-хендів «Махач війни» ширилась, як епідемія.
Бізнес процвітав.
«Магазину потрібні продавці», — сповіщали об’яви на кожній новій точці.
«Магазину нужен дірєктор», — думав Вагіт, перебираючи в пам’яті знайомі пики.
— У війни нема сезонів, — підмугикувала Маха, розвішуючи щойно привезену партію. Чималий вагітний живіт, затягнутий у комбінезон льотчика, з кількома дірками на спині, ніби спеціально прорізаними для крил, живіт робив її рухи повільнішими та обережнішими.
Маха намагалася стримуватися, щоб не потягнутися за чимось важким і не вбити тьотю Дусю, яка до накладних на партію уніформи додала записку: «Вибач, падруга, но на твого головастіка нічо годящого не найшла. Чмокі».
Маху розривала ненависть. Не стільки до тьоті Дусі, але щось зовсім інше. Маха раділа, що тепер у них знайшовся стабільний заробіток і Макса нарешті беруть у вищу лігу. Але водночас вона боялася. Маха боялася одного дня знайти серед нових партій продірявлену дитячу уніформу, ніби спеціально добуту для її дитини. Як колись убивали звіра, щоби пошити вишукану шубку панні.
Її заспокоювали плітки, що їх підкидали жінки, що трудилися разом із нею.
— Та то нічо, — казали вони, — якщо лохів, яких підстрілять, не буде хватать, то нам китайці бистро доштампують. Може, качество похуже. І розміри не ті, но вони в цьому точно знають толк. Не то шо наші.
— Захочеш, так вони тобі вопше фігурно проштємпєлірують. Як нада. Ага.
Маха згадувала товарок по базару і намагалася хоч якось впорядкувати хаос життя, розкладаючи по поличках убитий одяг і свої спогади.
Вагіт із Максом лежали на диванах і задумливо витріщалися на плазмовий телевізор, що займав усю стіну. На екрані з кролячою швидкістю мерехтіли кадри порно. Чоловіки напружено попивали елітний коньяк і зрідка перекидалися уривками фраз.
— Ай, хароша. Ох, чудо просто, — вирвалось у Вагіта, коли актриса вкотре продемонструвала своє вміння ховати в роті величезні предмети і органи тіла.
— Та ладно, — тільки й відгукнувся Макс.
— Шо ладно?
— Нічо.
— Нє-нє. Ти мнє скажи. Шо ладно? — піднявся з дивану Вагіт, — Ти шо, хочеш сказать, у тєбя било много і лучше мастєріц?
Макс хотів відмовитися, але Вагіт сказав:
— Атвєчай. Как старший спрашую.
Макс витягнув із кишені смартфон. Зробив кілька кліків і показав Вагіту світлину вагітної Махи. Вона, закинувши руки за голову, зніяковіло посміхалася. У пишній білій сукні Маха лежала на перинах.
Вагіт зачудовано провів пальцем по екрану, і вигулькнуло наступне зображення. Оголена Маха так само лежала на перинах, її вагітне тіло просто сяяло, як утілення ідеального поєднання внутрішньої та зовнішньої краси.
— О-о-о, — тільки і зміг вимовити Вагіт.
— Давай сюди. Не треба цього, давай.
— Тіха ша. Дай старшому пазиріть.
Ледь помітний соромітний трикутник гіпнотизував Вагіта.
Макс забрав у нього свій телефон.
— Ну, тепер ясно. Хєрня всьо ето, — кинув Вагіт, махнувши рукою в бік екрану. — З такой жинкой можна гори звернуть.
— Все, мені пора, — сказав Макс і почав збиратися.
— Давай, давай, — відповів Вагіт.
Їх було четверо.
Електрошокер паралізував Макса. Смартфон витягнули відразу. Все інше їх не цікавило.
Непритомне тіло Макса закинули в автобус, на якому було написано «Приватне перевезення».
Маха була щаслива. Вона почувалася великою феєю, якій не вистачає хіба що чарівної палички і лопотіння крил за спиною.
Наближався вечір. Маха чекала на Макса. Його телефон не відповідав. Вона намагалася не хвилюватися.
Маха вдягла свою улюблену сукню — біла, легка і радісна, вона найкраще передавала її відчуття.
Особливого свята не було. Але Маха хотіла поговорити з Максом, «з чоловіком», поправляла вона себе, обговорити новий проєкт, новий повітряний замок.