Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Хазяйновитість Бульбашок уособлена в родині Семена Семеновича його дружиною Любинькою, в родині Івана Семеновича — самим Іваном Семеновичем. Автор докладно втаємничує нас у всі господарські операції останнього. Іван Семенович купує Кучугурівщину на риск; він позичає грошей у місцевого будищанського багача Дудки, проти якого усе околишнє шляхетство має недобре упередження і боїться попасти до нього в руки. Він не відступає і перед тим, щоб віддати в заставу частину шинків на великім шляху. Але, не вважаючи на дорожнечу кредиту та трудність збувати сільськогосподарський продукт, він перемагає всі труднощі. Він розвиває колосальну енергію, звертає увагу на виробництво і все, що тільки можна, переводить на гроші:
«Иван Семенович… действовал по заранее составленному плану. Заметивши, что в Кучугуровке много запасных бурт и изобилие лесу, он устроил там селитряный завод и сделал подряд на большую пропорцию; значительный запас хлеба в будищском имении употребил на винокурение и водку запродал евреям. Рассортировал, уменьшил конный завод и брак продал очень сходно. Не прошло трех месяцев, как Дудка, к величайшему удивлению своему и сокрушению, получил свои три тысячи, не извлекши из находящихся у него в залоге шинков никакой пользы, потому что главный доход давали они в июле месяце, во время Роменской ярмарки.
— Смотри, как распоряжается! — опять заговорили практики. — Славную штуку удрал: Дудку одурил!»
Ця риса матеріального «преуспеяния» випукло виступає перед нами і з фамільного архіву Стороженків. Рід прилуцького полковника Івана, сучасника Самойловича і Мазепи, розгалужується тільки в третьому поколінні, десь у 20-х рр. XVIII століття. Проте і розбившися на чотири-п’ять ліній, він уміє зберегти і округлити маєтності. Тільки одна-дві сім’ї сходять на дрібне, непоказне становище; всі інші уміють зібрати, умножити, придбати. Так в руках одної із галузей стороженківського роду (чернігівської) наприкінці XVIII, в початку XIX вв. збираються величезні багатства Полуботків, і тільки бездітне вигасання цієї галузі віддало її скарби Милорадовичам. Батько письменника, крім маєтку в Будищах, володіє ще 4000 десятин і двомастами душ на Катеринославщині. Сам письменник на схилі свого віку осідає непоганим хутором під Берестям-Литовським. Досить великі добра збирає і прилуцька лінія Стороженків, і лохвицька, з якої виходить відомий шекспіролог та біограф Шевченка, популярний професор Московського університету М. І. Стороженко, постать досить виїмкова серед свого практичного, наскрізь становою свідомістю перейнятого роду.
Цей наведений у нас ряд аналогій межи Бульбашками та Стороженками висвітлює нам і місце «Братів-близнят» в літературній творчості Олекси Стороженка. І портрети дійових осіб, і надворсклянський пейзаж, і середньопанський побут з елементами буколізму, і службова кар’єра братів, і економічна характеристика їх життєдіяльності — все це наводить нам на пам’ять самого письменника, характерні риси його життя та історію його роду. Перед нами не так роман, як дещо замаскована родинна хроніка[294]. І написала цю хроніку людина, що не відірвалася цілком від тих соціальних інтересів, від того кругу понять, в якому обертались її служилі предки. Написала з тим же замилуванням старовиною, що і росіянин С. Аксаков, але наївніше, без тої пайки критицизму, яку можна знайти у російського епіка, що часом уміє показати і зворотний бік старосвітської ідилії.
В українській літературі О. Стороженко виступив р. 1861-го на сторінках «Основи». До того часу він видрукував тільки дві російські повісті — «Братья-близнецы» (в «Библиотеке для чтения» за р. 1857), «Сотник Петро Серп» та кілька оповідань «из крестьянского быта малороссиян». Доти це був совісний і дотепний урядовець особливих доручень при київському генерал-губернаторі та при міністрі внутрішніх справ. Пізній виступ його в літературі, як справедливо відзначає А. Шамрай, ще більше підкреслює його дилетантизм та аматорське ставлення до свого писання: «Точнісенько як Квітка, що після довгого блукання в російській літературі прибився нарешті до українського письменства, маючи за плечими 50 років».
Справді, варт приглянутись до головніших етапів Стороженкового життя, щоб відчути в ньому архаїчну постать серед літератів-основ’ян.
294
Пор. у А. П. Шамрая: «Походячи сам з цієї суспільної групи, Стороженко міг, звичайно, використати семейні традиції і спогади». — О. Стороженко. Твори. — ДВУ. — Т. III. — С. 14.