Українське письменство

Друга частина роману — це докладно розвинений епізод, героєм якого виступає розбійник Гаркуша (част. І, розд. 2 і 3). Третя частина обіймає п’ять розділів: «Юношество братьев» (1, 4), «Проводы» (1, 5), «Поход» (1, 6), «Война» (1, 7) і почасти — «Горесть матери» (II част., 1). Вона досить далека своїм тоном і від побутово-описової рамки, і від ефектного «романтичного» епізоду про Гаркушу. Сухувата, тільки де-не-де пересипана жанровими сценками, вона становить собою немовби бойовий журнал, ведений рукою ретельного служаки із малоросійських дворян. Батальні картини накидані досить умовно, героїзм російського війська змальований в стилі реляцій та офіціальних повідомлень; зате дбайливо відзначені всі бойові переходи, військові диспозиції, і все перейняте тим самим офіцерським поглядом на речі, який закидав Куліш Котляревському. Сюди ж вставлений і епізод про Чигирин і Мелхіседека Значко-Яворського.

Перейдімо до першої великої вставки — до повісті про Гаркушу.

Гаркуша у Стороженковій повісті з’являється не зразу. Спочатку ідуть перекази про нього, імпонуючі та фантастичні. Леґенду про страшного розбійника ми чуємо з уст Флора Юліановича Сопілки, правдивої Шехерезади будищанських вечорів. Гаркуша фігурує в ній як бандурист і композитор. Він складає пісні та думи, «покровительствует влюбленным, оказывает уважение старым ветеранам и вообще щадит людей смелых, с душою твердою и стоическою». До всього того з нього великий майстер зводити з розуму жінок. Так малює його оповідання Флора Юліановича про сотничиху, оповідання, яке Стороженко розвинув і в драматичній формі. Подібно до всіх справжніх лицарів, Гаркуша наперед повідомляє про свої напади. До Бульбашок Гаркуша з’являється приблизно в 1763—1764 р. Має він на той час років 30. Він має ґрунтовно пограбувати Бульбашок, але наступає відомий конфлікт межи розбійником і малим Семенком, що замахується на нього шаблею. Гаркуша зводить на малого пістолю, але не стріляє: одвага Семенка, краса і горе матері справляють на нього враження. Він братається з Мартою Іванівною, ласкаво поводиться з Семенком, співає під бандуру своїх пісень і від’їздить безпосередньо перед приходом містечкової самооборони. На всі Будища постраждав від нападу тільки непопулярний пан Дудка. Потім у Кагульській битві він разом з Захарком рятує братів-близнят від смерті.