Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Але Мавка не зважає. Полюбивши Лукаша і Лукашеву пісню, вона йде жити з ним. Але серед сім’ї Лукашевої може бути тільки з дядьком Левом, що, одвіку живучи в лісі, приятелює з «лісовим кодлом». Вона не може знести суворого звичаю Лукашевої матері, не може покластися на м’яку вдачу Лукаша. Його кохання — занадто людське, воно:
Мавка починає тужити за старим життям, за своїм високим верховіттям, яке вона покинула задля позему людських стежок. Але повороту немає, і вона як тінь ходить коло Лукашевої хати, не маючи сили її покинути.
Подібне до Мавчиного і горе Лукаша. Сільський парубок, майстер вирізувати сопілки, що сам не може зрозуміти свого хисту пісенного і багатства почуттєвого,
він щасливий, поки з ним Мавка та його безжурна молодість, що вказують йому на красу природи, навчають слухатися її голосу, а не практичного голосу тісного людського життя. Але от Лукаш одружується з Килиною, потопає в господарському клопоті, у бідності, у злиднях. Його життя стає для нього, мрійника, нудним та нецікавим. Він тужить за Мавкою, за колишнім щастям і, занедбавши господарство, блукає самотній лісами. Горить його лісова господа; мати й жінка знов переносяться на село, але він не хоче. Він став мудрий. Він знає марність людського надбання, він буде в лісі глядіти недогарків свого колишнього добра. Йому здається, що то його занедбана доля озивається до нього:
Отже, не вважаючи, що в «Лісовій пісні» така сила різних фантастичних образів, вся її драма-поема дуже людська своїм змістом. Вона показує в постаті Мавки та Лукаша тих невдах, що зраджують себе самих, не слухаються голосу свого хисту, своєї думки та здібностей і з власної стежки сходять на манівці, лишаючись невдоволеними та сумовитими, живучи
«Лісова пісня» уважається за найкращий твір Лесі Українки. На те пристає більшість критиків, що писали про Лесині драми. Уважають, що ні в одній із її п’єс немає такого легкого та розмаїтого вірша, такого багатства мови, такої широти та теплоти у авторському ставленні до своїх витворених фантазією постатей. Визнавала те саме і Леся Українка. В листі до матері, відповідаючи на її здогади, чи не Гоголь своїми «Вечорами на хуторі» навів її на думку написати «Лісову пісню», — вона розказує, що дійові особи цієї «драми-феєрії» запали в її фантазію ще за дитячих літ з народних казок та материних оповідань. «Я здавна тую мавку в умі держала, ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечімним (озеро в Ковельському повіті) вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш? — у дядька Лева Скулинського… Видно, вже треба було мені колись її написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» — я й сама не збагну чому. Зчарував мене цей образ на ввесь вік».
Ціле життя ношений в уяві, цей образ згадався Лесі Українці на Кавказі, коли вона затужила за волинськими лісами, і досить було чотирьох днів, щоб він з’явився на папері. Він уже достиг в думці поетки. Через те і виповівся він так легко і вдався їй так, як не вдавалась ні одна літературна робота.
1929
Брати-близнята{186}