Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
- Автор: Пигидо Фёдор Петрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-78-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця». Краткое содержание книги:
— Я хотів би внести певну ясність у те, що сказали ви, пане А., — знов озвався інженер В., — мушу сказати, що не можу відмовити вашій концепції в деякій правдивости, але лише в деякій. Я погоджуюсь, що «експерименти», про які говорили ви, створили цілий прошарок отих «нових, сталінських людей». Але ж основну масу підсовєтських народів ці експерименти не спотворили, і вона зберегла в собі все те здорове, що визначає справжню людину. Я глибоко переконаний — та це й цілком об'єктивно доводять факти, — що в усьому тому, що сталось, винні саме оті сталінські ублюдки. Це ж ті саме «новые сталинские люди» поклали початок хаосові, що утворився з першого ж дня війни. Це ж вони в тваринному жаху вже в тиждень після початку війни почали панічно вивозити свої родини та майно на схід. Це ж з їхнього — вищих керівників — наказу на десятий день від початку війни в Києві, за п'ятьсот кілометрів від фронту, почали палити архіви — до високоцінних технічних проєктів і грошових бухгальтерських документів включно — та гарячково евакуювати партійні заклади і фабрики. Це ж із їхнього наказу на чотирнадцятий день після початку війни було закрито всі установи та підприємства, а робітників та службовців звільнено. Це ж вони почали ту, не викликану обставинами, паніку — вони своїми діями проголосили ніде не написаний, але загальновідомий клич: «спасайся…», а населення, дивлячись на все те, і собі сказало: «Ну, то й я ж не хочу офірувати за вас свого життя»…
Все сталось, як ви знаєте, з блискавичною швидкістю. Відомий клич — «бить врага на его же территории», — як виявилось, не мав під собою жадного ґрунту. Вся «потуга» совєтських армій, для озброєння й вишколення яких впродовж двадцяти років не доїдали, а то й вимирали з голоду та перенапруження народи СССР, розлетілась, як дим, при першій зустрічі з ворогом. Якось організувати чи орієнтувати громадську думку в умовах існуючого терору не було жадної можливости, та й часу не було: події налетіли, як буря… Отже, кажу ще раз, населення, спостерігаючи цей тваринний жах, цю ганебну паніку більших і малих керівників, зробило свої висновки стихійно. Ті «висновки» ви мали можливість спостерігати в 1941 р.».
З свого боку я дозволю собі лише сказати, що коли б люди, які поділяють погляд, висловлений лікарем А., були праві, коли б справді народи, які населяють СССР, було доведено тими експериментами до такого безмежного падіння, то чи можна знайти більш переконуючий арґумент для винесення присуду над системою, за якої можливий такий глибокий розклад суспільства. Та, на щастя, як нашого народу, так і всього людства, це нове «соціялістичне суспільство» існує переважно в уяві кремлівських можновладців, лише на сторінках совєтської преси та в ухвалах різних пленумів. На щастя, оті потвори, оті ублюдки московсько–большевицьких експериментів, у яких спільного з людиною є лише те, що вони, подібно до людей, ходять на двох, а не на чотирьох ногах, складають лише одиниці і у всякому випадку кількість їх не перевищує кількох відсотків від усього населення СССР.
Отже, це друге пояснення само собою повинне відпасти, як цілком безпідставне, не поважне, і залишається перше й єдиноможливе, а саме: безмірно змучені соціялістичними експериментами, в розпачі, в цілковитому відчаї, народи СССР шукали союзника бодай в образі Гітлера. А це вже не зрада, це — один із етапів боротьби, що безнастанно, ось уже тридцять років, точиться проти ненависної московської червоної тиранії. Не «втрата Божого образу», але безмежна любов до своєї сплюндрованої, закривавленої жорстоким тираном Батьківщини, до свого змученого народу привела підсовєтські народи до цієї «зради».
Тяжкі помилки зробили великі державні мужі Заходу в Тегерані, Ялті та навіть у Потсдамі.[109] Багато країн платять тепер жахливу ціну за ці помилки. Керівники західнього демократичного світу тепер уживають нелюдських зусиль, щоб паралізувати наслідки цих помилок.
109
Тегеранська (28.11–1.12.1943 р.), Ялтинська (4–11.02.1944 р.), Потсдамська (17.06. — 2.08.1945 р.) конференції голів держав Америки, Великої Британії та Радянського Союзу. На них вирішувалися воєнні питання, повоєнні врегулювання в Європі та покарання військових злочинців, розуміється, лише противника. Наслідком цих конференцій був новий розподіл Європи на сфери впливів великих держав та впровадження окупаційних зон у Німеччині та Австрії. Назагал західні альянти погодилися на втримання Радянським Союзом територій, приєднаних внаслідок пакту Молотова–Ріббентропа, хоча не погодилися офіційно визнати анексування трьох балтійських республік. Втрати українських, білоруських і литовських територій на сході були компенсовані на заході й півночі східно–німецькими територіями.
На цих конференціях радянська дипломатія доклала великих зусиль, аби США і Великобританія визнали всі радянські республіки членами утвореної ООН. Врешті Сталінові вдалося виторгувати членство для УРСР та БРСР. Як наслідок Другої світової війни, Україна врешті об'єднала свої основні етнічні території в соборну, але ще не суверенну державу, і одержала статус держави–засновниці ООН.