Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
- Автор: Пигидо Фёдор Петрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-78-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця». Краткое содержание книги:
— Все це — правда. Це ж саме ми спостерігали в Києві. Про такі ж явища розповідають і чернігівці й дніпропетровці, — додав інженер В. — Немає, мабуть, більш жахливого злочину, як зрада Батьківщини, — це правда. Але саме тому не треба поспішати з присудом, а раніше треба спробувати зрозуміти природу того явища. Чим викликано цю масову «зраду», що спонукало людей до того: нечуване падіння моралі — до втрати людського образу, — чи безмежний одчай перед неможливістю скинути ненависний сталінський режим.
Коли придивитись ближче, ця «зрада» виглядає досить своєрідно. Ніхто, власне, німців не хотів і великого добра від них не ждав. Але ще дужче не хотіли збереження совєтського режиму — народи не хотіли воювати, не хотіли віддавати життя за збереження «совєтської родіни», за збереження колгоспного устрою.
Бойовий клич — «За Родіну, за Сталіна» — не міг запалити маси, не міг підняти їх на бій із ворогом. Слово «Батьківщина» для українського народу є таке ж святе слово, як і для інших народів, але тут це слово не було однозначне з словом «родіна», а втім, воно вульґаризувалось поставленим поруч ненависним ім'ям Сталіна. Ім'ям, укритим згустками крови закатованих ним батьків, синів, братів та інших близьких, ім'ям Сталіна, що стало синонімом голоду, знущань, кривавих пазурів НКВД і всього того страхітливого, що визначає поняття «совєтська влада».
Люди, червоноармійці, піддавались, власне, не німецьким генералам, люди тяглись до тої сили, яка оголосила смертельну війну большевизмові. Це було, так би мовити, по дорозі, цілі тут сходились: ненависний ворог був той самий. І тому йшли, стиснувши зуби, але йшли, бо другої сили, на допомогу якої можна було б розраховувати, поблизу не було. Люди так само пішли б до турків, якби вони йшли проти тих ненависних кремлівських узурпаторів. Люди пішли б — ні, не пішли б, а швидше полетіли б на крилах, — до американців, англійців, якби вони, а не хто інший, ішли війною проти сталінської тиранії. Людям до смерти остогидло «построение социализма» і вони не бачили іншого способу позбутись отого соціялізму.
Отже, тут уже справа набирає іншого забарвлення, і та «зрада батьківщини» є, власне, шуканням союзника в боротьбі проти спільного ворога.[106] Це вже не має нічого спільного зі «зрадою батьківщини», але зате має цілком виразні форми зради ворога–окупанта. А це вже справа зовсім інша. Хотів би я знати, коли це й хто називав повстання проти чужої тиранії «зрадою»?
Лікар А., нині вже покійний,[107] який завжди засуджував криваву диктатуру Кремля, додержувався того погляду, що треба було всім одностайно стати проти гітлерівської навали, а вже знищивши ворога, повернути баґнети назад — проти Кремля. Він намагався пояснити поведінку населення та червоноармійців іншим способом. Він казав:
— Усі ці страхітні явища знаходять своє пояснення в тому, що двадцятип'ятирічні експерименти большевиків над людськими душами так спотворили їх, ті душі, що витравили все, що було в них людського, святого, що люди втратили образ Божий і що це є ґрунтом, на якому стали можливі оті явища. Безнастанне руйнування «буржуазної моралі», руйнування віри в Бога, безнастанне, маніякально вперте прищіплювання матеріялістичного світосприймання, вперто–послідовне руйнування родини, зведення поняття родини до чогось набагато нижчого, ніж у тварин. Згадайте хоч би про цих «аліментщиків» за фахом, що одночасно платили аліменти на дітей, прижитих від двох–трьох, так би мовити, офіційних, законних одружень та стількох же вуличних, випадкових шлюбів без церкви, без ЗАГС'у.[108] Згадайте їхні віртуозні шугання з краю в край — від Ленінграда до Владивостока, з метою позбутись цих аліментів… Безнастанне руйнування дитячої любови до своїх батьків, щоденні нацьковування дітей на їхніх батьків, повсякденні вихвалювання «пильности» в піонерів та комсомольців, не спиняючись перед доносами на своїх батьків, ставлення пам'ятників таким Павлікам Морозовим, що у своїй «преданності» совєтській владі віддають на страту своїх батьків — «ворогів народу»… Все це уможливило й оту «зраду»…
106
Радянська влада пропагувала поняття спільної «родины» й «отечества» як однаково відповідне для всіх громадян СРСР. Це робилося особливо стосовно неросійських народів. Коли німці окупували Україну, Білорусію і Прибалтику і фронт пішов головно по російській території, фокус пропаганди перенесено на традиційні російські цінності: Росію, її історію, державність, мову, культуру тощо. Самі поняття «советское отечество» та «измена родины» були далекими українському селянинові, який у комуністичному режимі міг, швидше, побачити чужу імперію.
107
Через трагічний збіг обставин лікар А. не зміг виїхати на еміґрацію й залишився в Києві. Другого дня після приходу совєтських армій його, разом із багатьма громадянами, було повішено. Відомості про це маю від чоловіка, який залишив Київ тиждень після вступу червоних.
108
Відділ запису гражданських актів, де реєструються одруження.