Щоденник Миколки Синицина
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Іван Сподаренко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Щоденник Миколки Синицина». Краткое содержание книги:
До цієї збірки ввійшли твори, які українською мовою ще не видавалися:
Щоденник Миколки Синицина (Повість)
ОПОВІДАННЯ:
Мишкова каша
Дружок
Телефон
Бенгальські вогні
Тук-Тук-Тук
Городники
Фантазери
Сашко
Метро
Льодяник
Автомобіль
Витівники
Латка
Шурко в дідуся
Ляпка
Про Гену
Замазка
Винахідливість
Пригоди Толі Клюквіна
— Що ж ти, покликав на ялинку, а сам навіть не прикрасив її! — образились вони.
Ми стали розповідати про наші пригоди, а Мишко навіть прибрехав, ніби на нас напали у лісі вовки і ми від них сховалися на дерево. Хлопці не повірили і сміялися з нас. Мишко спочатку переконував їх, а тоді махнув рукою і сам сміявся. Мишкові мама й тато пішли зустрічати Новий рік до сусідів, а для нас мама приготувала великий круглий пиріг з варенням та інші різні смачні речі, щоб ми теж могли добре зустріти Новий рік.
Ми залишилися самі в кімнаті. Хлопці нікого не соромились і мало не на головах ходили. Ніколи я не чув такого галасу! А Мишко галасував найбільше за всіх. Ну, я-то розумів, чому він так розійшовся. Він старався, щоб хто-небудь із хлопців не згадав про бенгальські вогні, й вигадував щораз нові фокуси.
Потім ми запалили на ялинці різноколірні електричні лампочки, і тут раптом годинник почав відбивати дванадцяту годину.
— Ура! — вигукнув Мишко. — З Новим роком!
— Ура! — підхопили хлопці. — З Новим роком! Ур-а-а!
Мишко вже вважав, що все закінчилося благополучно, і загорлав:
— А тепер сідайте за стіл, хлопці, буде чай з пирогом!
— А бенгальські вогні де? — закричав хтось.
— Бенгальські вогні? — розгубився Мишко. — Вони ще не готові.
— Що ж ти, покликав на ялинку, казав, бенгальські вогні будуть… Це обман!
— Слово честі, хлопці, ніякого обману нема! Бенгальські вогні є, тільки вони ще сирі…
— Ану, покажи. Може, вони вже висохли. А може, ніяких бенгальських вогнів нема?
Мишко неохоче поліз на шафу й мало не впав звідти разом з ковбасками. Вони вже висохли й перетворились у тверді палички.
— Ну от! — загаласували хлопці. — Зовсім сухі! Що ти обдурюєш!
— Це тільки так здається, — виправдовувався Мишко. — Їм ще довго сохнути треба. Вони не горітимуть.
— А ось ми зараз подивимося! — загаласували хлопці.
Вони розхапали усі палички, загнули дротинки гачечками і розвішали їх на ялинці.
— Стривайте, хлопці, — волав Мишко, — треба спершу перевірити!
Але його ніхто не слухав.
Хлопці взяли сірники й підпалили всі бенгальські вогні відразу.
Тут почулося сичання, немов уся кімната наповнилася гадюками. Хлопці шарахнулися навсібіч. Раптом бенгальські вогні спалахнули, заблискотіли і розсипалися довкола вогненними бризками. Це був фейєрверк! Ні, який там фейєрверк — північне сяйво! Виверження вулкапа! Вся ялинка сяяла й сипала навколо сріблом. Ми стояли мов зачаровані й дивилися, дивилися.
Нарешті вогні догоріли, і вся кімната сповнилась якимось їдким, задушливим димом. Хлопці чхали, кашляли, терли руками очі. Ми всі юрбою кинулися в коридор, але дим з кімнати шугнув за нами. Тоді хлопці стали хапати свої пальта й шапки й розходитися.
— Хлопці, а чай з пирогом? — надривався Мишко.
Але ніхто не звертав на нього уваги. Хлопці кашляли, одягались і розходились. Мишко вчепився в мене, відняв мою шапку і закричав:
— Не йди хоч ти! Залишся хоч заради дружби! Будемо чай з пирогом пити!
Ми з Мишкам залишилися самі. Дим потроху розвіявся, але до кімнати однак не можна було ввійти. Тоді Мишко зав'язав рота мокрою хусткою, підбіг до пирога, схопив його і приніс на кухню.
Чайник уже закипів, і ми пили чай з пирогом. Пиріг був смачний, і варенням, тільки він все-таки пропах димом від бенгальських вогнів. Але це нічого. Ми з Мишком з'їли півпирога, а другу половину доїв Дружок.
ТУК-ТУК-ТУК
Ми втрьох — я, Мишко і Костик — приїхали до піонертабору на день раніше, ніж весь загін. У нас було завдання: прикрасити приміщення до приїзду дітей. Ми самі просили нашого вожатого Вітю послати нас уперед.
Нам дуже хотілося швидше в табір.
Вітя погодився і сам поїхав з нами. Коли ми приїхали, в будинку вже закінчували прибирати. Ми розвішали на стінах плакати, картини, які привезли з собою, потім нарізали з барвистого паперу прапорців, нанизали їх на шворочки і повісили під стелею. Тоді нарвали в полі квітів, наробили з них букетів і розставили на вікнах у банках з водою. Гарно вийшло!
Увечері вожатий Вітя поїхав назад до міста. Марія Максимівна, табірний сторож, яка жила поряд у маленькому будинку, сказала, щоб ми йшли ночувати до неї, але ми не схотіли. Мишко сказав, що ми нічого не боїмось і ночуватимемо самі в будинку. Марія Максимівна пішла, а ми наставили на подвір'ї самовар, сіли на ґаночку й відпочивали.