Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Ми стріляли й в ополонку опускали їх.
Як забуть їх бліді руки й очі ті німі,
де шуміли верби глухо вітами у тьмі?
Ой ряди, од снігу сині, і огні заграв!..
Офіцер своїй дружині перстень передав.
Він сказав: “Пождіть хвилинку, я шинель зніму”, — і навів я карабінку прямо в лоб йому...
Тільки крик: “За Україну!” — Тільки сніг і кров...
Але я його дружини й досі не знайшов.
II
Лине поле снігом талим.
Зорі, як ножі.
Чом мені вона сказала:
“Перстень!? Покажи...”
На снігу, на тіні — блики, наче я — нічий...
Стало холодно і тихо на душі моїй.
Кров — у щоки, кров — у скроні... сніг... і тіні знов...
На простягнену долоню перстень я поклав...
Я мовчу, дивлюсь... “А може!?” Серце — в горло, в бік...
Що таке?.. — “Ой Боже, Боже!..
Це ж мій чоловік!..
Видно Богові замало горя і молінь...”
Захиталась і упала на снігу, як тінь...
Що подумать, що сказати!.. Розгубився я...
О любов моя проклята, вчителько моя!..
В небі зоряні хорали, вітер їх несе...
Відкілясь гроза примчала і розбила все.
Серце б’ється тоскно, глухо, та немає сліз.
Взяв я вчительку на руки і в село поніс.
Ось сельбуд. Вікно іскриться. Двері. Світло. Клас.
Я ридаю. Юні лиця оточили нас.
За вікном — туман і зорі, мертво світить сніг.
Та нема огнів у зорі од очей моїх.
Наче хвилями озера з хмарками в бою... Розстріляв я офіцера і любов свою.
III
Тихо гроб юрбою лине, а за гробом — я.
В нім лежить моя дружина, вчителька моя.
Ой, синіють неба шати, а під ними — крок, із вінками йдуть дівчата й хлопці без шапок.
Спів до неба тужно лине, мов ідем на бій...
Положив я в домовину перстень золотий...
Більше Наля не пригорне, Ой, не квітне сміх!..
Я ходжу стрункий і чорний по шляхах моїх.
Тишина. Ну, хто зі мною?..
Тільки біла путь...
Тільки спомини юрбою на снігу встають.
Кров — у щоки, кров — у скроні, знову, знов, як стій: на заплаканій долоні перстень золотий...
А над ним обличчя любе, в ньому жаль і гнів...
1 шепочуть мертві губи:
“Ти його убив...”
Лютий, 1926
Із збірки “Юнь” (1927)
СОНЕТ
Люблю тебе, доба переходова, за смутний вид, за зломи, за огні, за рух юрби і за огненне слово, за владне “так” і непокірне “ні”...
Але і край Прийдешнього чудовий, де б я не був, все видиться мені... Про це веду я з зорями розмови, коли все спить в вечірній далині.
Життя моє! Тобі мій дар любові, це ж ти цвітеш у квітці, в комашні... Коли умру, чи доведеться знову в твій океан улитися мені?..
О даль моя! О горизонтів зови в вечірній час солодкої розмови!.. [1925
Над селом туман — дим із димарів.
Мов в краю оман мій і зір, і спів.
Віти золоті, як же вас забуть? Я тону в меті, як риплива путь. Як забуть мені? Відтіля ж я сам!
Вечір і огні у сельбуді там.
І тремтить рука, бо і я од вод. Школа заводська і завод, завод...
Я ж такий, як ті милі злидарі.
Шахти золоті од зорі вгорі.
Небо зацвіло в діаманті брам.
О моє село, я родився там!
[1925]
Юно йдемо до мети, ми — революції гнів!
Весело в лавах іти.
Смерті нема для творців! Чутно фанфари здаля. Коло встає золоте.
Наче музика, земля кроком бадьорим цвіте. Погляд і думка — як ніж, споминів зоряний рій...
Ти перед нами стоїш в куртці своїй шкіряній. Піснею серце і лет, очі мільйонові мас.
Руки простяг ти вперед, кличеш, смієшся до нас. Вітер і море зусиль туго хитає ряди.
Ім’я блакитне “Василь” житиме з нами завжди... Смерті нема для творців! Стиснемо дужче багнет. Той, хто горів і згорів, вічно веде нас вперед! [1927
Із збірки “Де шахти на горі” (1928)
СМЕРТЬ
Шумне місто скажено вирує.
Я іду повз будинок “Вістей”, і в вікні, де редактор працює, вже не бачу блакитних очей.
Був Еллан, а тепер немає...
І без нього я думи сную.
Як і він, я не все проспіваю про Комуну незнану мою.