Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Мене ти вийшла проводжать, так ясно стало знову, коли твою побачив шаль напроти я раптово.
А потім довго я блукав в обідраній шинелі...
І тільки тіні од шлика на мурі, на панелі.
Коли в вагоні всі заснуть, потомлені од бою,
я — на знайому, мрійну путь, я тільки снив тобою.
О, як давно! Навколо мла.
І дні мої в інеї.
Як ти могла, як ти могла не буть тепер моєю.
[19241
Із збірки “Золоті шуліки” (1927)
* * *
Все блукаю, марю я.
Сум мій кароокий!..
Азіатчино моя, ви, міста широкі!
Гляну я на дальню путь — синьо і глибоко...
Наді мною роки йдуть золотим потоком.
Шум аеро угорі хвилями — до мене...
Гей, вечірні ліхтарі і авто сирени!
Все блукаю, марю я.
Сині, чорні, карі... Азіатчино моя, золоті бульвари!.. [1925-1926
ЩУ
Над містом хмари і години... Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно, красуне, страднице моя!
У центрі я. Моя Маріє!
0 скільки видно відсіля! Шалений регіт Індустрії вже протина твої поля...
Я не останній і не первий, що весь в сльозах дивлюсь кругом, коли кістки, і кров, і нерви дере залізним терпугом...
Аеро шум і дзвін над гаєм доносить пісню нам лиху...
Та треба так. Я добре знаю
1 не зверну з свого шляху.
У морі горя і надії, з другими в-першому ряду, на рев і регіт Індустрії ходою твердою іду.
Вмира Марія, вмерла Інна, хрестом упали на траву... Індустріальна Україна зміня Вкраїну степову.
Життя буя, горить і кличе, і під непевний бігу спів летить все далі і все швидше од чумаків і од волів...
Аеро зграями над краєм, частіше з станції: “Ку-ку!..”
І дядько свиту заміняє на синю блузу заводську.
Прийми, прийми привіт од сина, що вже близька віків мета, моя робоча Україно, моя ти нене золота!
[1926
Рани гніву, рани днів...
Крик журливий журавлів...
Голі гони, голий гай...
І червоний небокрай. Спільні кроки, тиск руки... Синьоокі вітряки.
В далі кличе, далі — жах...
І обличчя все в сльозах...
1925
Живеш уривками, зненацька, уламки дум, уламки хмар.
Десь на Волохах Заливацький, він і рибалка, й чоботар.
0 Йване мій або Макаре, я вже й забув ім’я твоє.
Чи й досі рибу на базарі твоя дружина продає?..
1 дні мої, мов думи давні, їх ловить зір мій і рука...
Я бачу дім, зелені ставні
і чую гавкання Сірка...
Я бачу гай, ріку і далі, де небо спіле, мов жита, де волосню для вудки рвали ми в коней нишком із хвоста...
О юнь моя, літами тану, у безвість — я й мої огні...
Уже з-за хмар вітри-титани знайомий шум несуть мені... [1926]
* * *
Цвіте садок. 1 дітвора в алеях обручі ганяє.
А я один. Сумна пора.
Не видно їй ні дна, ні краю. Співають птиці в глибині, вона така спокійна, синя!
І плакать хочеться мені, немов ображеній дитині.
Душа німа. Немає слів.
Подібне іноді буває, коли увечері в селі хтось на гармонії заграє.
Вже не піду в колони я слова і рухи жадно пити. Нехай другим шумить життя, кричать авто, дзвенять копита. Співають птиці в глибині.
Моя ж душа уже в ночі вся. Далекі дні, щасливі дні, коли в Артьомівці1 я вчився. Червонця шапка на мені і траур куртки шкіряної. Далекі дні, щасливі дні, про вас я думаю з журбою.
О, скільки дум, пісень-огнів! Життя як море — по коліна.
І там я дівчину зустрів, вона тепер — моя дружина.
Її люблю, немов весну, мов золотий далекий південь. Продав я куртку шкіряну, червонця шапку загубив десь.
А небо синє і ясне...
І вже не чуть: “Якого полку?” Дружина кинула мене, вона уже не комсомолка.
Як серце б’є! Чи біль, чи бред... Чи ця журба лиш од утоми... Нехай відомий я поет, але собі я невідомий.
Співають птиці в глибині, вона така спокійна, синя!
І плакать хочеться мені, немов ображеній дитині.
1925
ЯК ПРОХОДЖУ Я МИМО
Як проходжу я мимо заводу, чомусь сумно і тоскно стає.
Все здається, що сонце заходить і обличчя цілує моє.
Вже забув я залізні дороги, де од молота гулом жене.
1 тепер, я не знаю для чого, одірвали од тебе мене.
Одірвали, до міста послали, проморили у лазні жахній.
Ой ви хмар недосяжні овали, вже назад не вернутись мені.
Не вернути і мертвого брата милий час одшумів, одсіяв...
Як ходив на Дінець я купатись і з рогатки собак поціляв.
Знов я хлопчик... і в лавку до Зоза 2 по дорозі біжу босяка...
Йде Марина 3... О ранки, о сльози,
о любов під крилом вітряка.
Знову погляди, рухи і лиця... На руках я кохану несу...
І хитаються п’яно кислиці, і криниці шумлять унизу...