Відчай
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: "Криниця"
- ISBN: 966–7575–37–3
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Відчай». Краткое содержание книги:
Після шаленого успіху фільму «Сімнадцять спалахів весни», виконуючи свою обіцянку перед мільйонною аудиторією, Юліан Семенов розповів про трагічні обставини життя М. М. Ісаєва (Штірліца) після повернення на Батьківщину.
Гостросюжетний детективний роман «Відчай» (1989) хронологічно завершує серію книг про Штірліца, який з волі Центру повернувся в Росію, в Москву. Він багато років був своїм серед чужих — і от став чужим серед своїх.
У двері забарабанили:
— Ув'язнений номер сорок, вам удень лежати заборонено!
Ісаєв, начебто не зрозумівши наглядача, запитливо подивився на Валленберга, який все ще стояв під віконцем з «намордником»; той знизав плечима:
— Мені отак кричали перші півтора року… По-моєму, вимагають, щоб ви встали…
— Ви ж не знаєте російської…
— Це не обов'язково… Вам пояснять інакше…
— Лежати заборонено! — повторив наглядач. — Ясно?! За порушення режиму відправимо в карцер!
— Вас у карцер саджали? — спитав Ісаєв. Валленберг відповів, усміхнувшись:
— Тут у карцери ставлять, співкамернику… Це шафа, яка повторює людське тіло; на другу добу ви втрачаєте свідомість… Склянка води і шматок хліба на день… Мій дядько так мріяв схуднути… Намагався якнайменше їсти, дві години на день скакав на моєму Паулі, страшенно норовистий жеребець, плавав, дві години робили йому масаж — нічого не помагало бідолашному… Йому б три дні карцеру, чудова метода, щоб схуднути…
«Дурнику, — співчутливо подумав Ісаєв, — навіщо ти даєш стільки подробиць тим, хто тебе слухає? Жеребець Пауль — солодка подробиця, її можуть використати через два-три місяці, коли ти забудеш про те, що сам назвав свого жеребця, тебе ці подробиці можуть ошелешити, — як дізналися?! Ось-тоді тебе й почнуть шпигати запитаннями…»
Ісаєв притулився до стіни; як добре, що оббито повстю, в спину не вповзає могильний холод. Несподіваний подарунок, подумав він, дивно, чому мені не дозволяють лежати? В моїй камері цього не забороняли, мабуть, гра вже почалася — з мене роблять жертву, підкреслюючи блага, дозволені Валленбергу. Що ж, нехай собі… Вони грають, і ми пограємо…
Ісаєв знову почав гортати сторінки, звертаючи увагу на сліди нігтя; я так ворожив, згадав він, немає нічого надійнішого, ніж ворожіння на Біблії, велика книжка, кожен рядок таїть у собі багато думок…
— Ваші помітки? — спитав Ісаєв, кивнувши на відкриту наугад сторінку.
— Мої легенькі… Я відкреслював мізинцем, другі, різкі, — генерала Власова, він непогано розумів німецьку…
— Зустрічались?
— День у камері і тричі на очній ставці.
Ісаєв помітив глибокий, гострий ніготь у «Книзі Пророка Єзекіїля»:
«Сину людський, Ізраїлів дім — вони жили на землі своїй, та й занечистили її своєю дорогою та своїми вчинками… І вилив Я гнів Свій на них за ту кров, яку вилили вони на землю, та бовванами своїми занечистили її. І розсіяв Я їх серед народів, і вони були розпорошені по країнах. За їхньою дорогою та за їхніми вчинками розсудив Я їх. І коли прийшли вони до тих народів, куди поприходили, то зневажили святе Моє Ймення, коли стали до них говорити: «Вони — народ Господа, та з землі Його повиходили!» І змилувався Я над Своїм святим Ім'ям, що його зневажив Ізраїлів дім серед народів, куди вони поприходили…»
Чітке відкреслення Власова обривалося саме тут; за цим ішов акуратний, ледь помітний мізинець; Ісаєв мимоволі подивився на руки, що безсило висіли вздовж тіла Валленберга: довгі, тонкі пальці, синюваті нігті, як у всіх, хто хворіє на недокрів'я, досить рівно підрізані (невже йому дають ножиці? Ні, мабуть, обкушує, як і я, тільки в нього це краще виходить; а втім, зрозуміло: він сидить уже не перший рік, досвід — діло наживне, навчусь і я, якщо не шльопнуть у найближчі тижні).
Валленберг підкреслив ті абзаци, які йшли всього через кілька рядків після того, що так люто вм'яв Власов:
«Коли Я покажу Свою святість… І візьму вас із тих народів, і позбираю вас зо всіх країв, і приведу вас до вашої землі. І покроплю вас чистою водою, — і станете чисті; зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас… І ви будете сидіти в Краю, якого Я дав вашим батькам, І будете Мені народом, а Я буду вашим Богом!..»
Ісаєв гортав далі, відчуваючи невідому йому досі радість від прочитання цієї рваної, але водночас литої, єдиної прози.
І знову різке відкреслення Власова з «Левита»:
«Не зробите собі божків та ідола, і кам'яного стовпа не поставите собі, і каменя з фігурами не покладете в вашім Краї, щоб кланятися перед ними. Бо Я Господь, Бог ваш! Якщо будете ходити згідно з постановами Моїми, а заповідей Моїх будете додержувати й будете виконувати їх, то дам вам ваші дощі в їхнім часі, і земля дасть свій урожай… А коли ви не будете слухняні Мені… вас порозпорошую поміж народів, і вийму за вами меча, — і стане край ваш спустошенням, а міста ваші будуть руїною… А щодо позосталих серед вас, то впроваджу в їхні серця полохливість в краях їхніх ворогів, — і буде їх гнати навіть шелест подмухненого вітром листу… та й попадають, хоч ніхто не женеться… І ви не зможете стати проти ваших ворогів. І погинете серед поганів, і пожере вас земля ваших ворогів…»