Відчай

…Нехай собі Абакумов працює, нехай відчуває себе хазяїном у лавці, все одно кожен крок нового міністра підконтрольний: глибинні операції готують його, Берії, люди, йому, Абакумову, доповідають тільки те, що він, Берія, санкціонує.

…І ось зараз перед ним сидять розгублені Деканозов і Комуров, хоч усіляко цю свою розгубленість намагаються приховати, а він, Берія, розуміючи, що сталося щось надзвичайне, неквапливо читає документи, хоч і не бачить букв, а вичисляє партитуру майбутньої розмови; він не може не вичислити будь-який поворот розмови, бо Деканозов як-не-як сидів з Молотовим двері навпроти дверей; через рік-два Молотов утратить свої позиції, план операції розроблено, Жемчужина, його дружина, стане суб'єктом єврейської комбінації, витримка і ще раз витримка… Деканозов хоч і вірний йому, але небезпечний ще й тим, що почав своє політичне життя як брат одного з лідерів бойовиків вірменського «Дашнакцутюн»; зброєю ділився з Литвиновим і через нього — з Камо і Кобою. Старець доброзичливо ставиться до нього, досі називає так, як писали про брата у зведеннях охранки, — «Деканозі»… Прокляття якесь, нікому не можна вірити, нікому і ні за яких обставин…

…Відклавши нарешті червоні й сині папки, Берія зняв пенсне, потер повіки, всміхнувся візитерам своєю несподіваною чарівною усмішкою й спитав:

— Що сталося?

Деканозов і Комуров переглянулись: мабуть, так і не вирішили, хто з них доповідатиме.

— Дозвольте, почну я, Лаврентію Павловичу, — трохи розгублено сказав Деканозов. — Богдан доповнить і поправить, коли щось не так.

— Починайте, слухаю…

— Ви, звичайно, пригадуєте «дев'ятого»? Він же Юстас? Працював у Берліні, в Шелленберга…

Берія відповів не зразу, бо допускав, що Абакумов міг уткнути і йому в кабінет прослушку — на прохання Старця, звичайно, адже він, Берія, ставив «жучки» у Молотова, Кагановича, Жданова, Ворошилова — деспот хотів знати, про що його гвардія розмовляє дома, в кабінеті, на дачі, а чому тепер не послухати і його, Берію?

— Ні, — відповів маршал, хоч начебто йому щось розповідав Меркулов, особливо звертав увагу на те, що батько полковника Чека був членом меншовицького центрального комітету. Берія тоді поцікавився його долею: коли посадили?

Меркулов відповів, що старший Владимиров загинув у двадцять першому від білобандитської кулі, активну роботу в партії припинив ще в лютому вісімнадцятого, був цілком лояльним, судячи з документів, що збереглися.

— А хто ці документи готував? — замислено спитав тоді Берія. — Якісь Александровичі, Уншліхти або Кедрови з Бокіями? Ви його викличте сюди, цього Юстаса, нехай на нього тут подивляться, дома людину краще видно, ніж за кордоном…