Відчай

…Арешт Берії, конче потрібний і надзвичайно своєчасний, однак, був оформлений для преси за рецептами Сталіна і того ж Берії: «югославський і англійський шпигун»; через півтора року після розстрілу «югославського шпигуна», що вбив Сталіна, у Белград до «товариша Тіто, вірного комуніста-ленінця», вирушила радянська делегація на чолі з Хрущовим.

Маленкова, який сказав, кивнувши на Берію на тому пам'ятному кремлівському засіданні: «Арештуйте його, це ворог народу!» — серед членів делегації не було.

У секретному архіві Берії знайшли багато фактів про катування, які застосовували до учасників процесів тридцять шостого — тридцять восьмого років; частину цих фактів навів Хрущов на XX з'їзді партії, що означав початок кінця Сталіна, тяжкий і кривавий.

Двадцять третього грудня п'ятдесят третього року радянські газети опублікували повідомлення Верховного суду Союзу PCP, в якому повідомлялося, що вирок Спеціального Військового Присутствія Верховного суду СРСР відносно засуджених до вищої міри покарання — розстрілу Берії, Гоглідзе, Деканозова, братів Кобулових та інших виконано.

Страта відбувалася в присутності і під контролем маршала Івана Конєва.

Справу колишнього заступника міністра колишнього МДБ Рюміна було виділено в окреме судочинство.

Рюміна засудили й розстріляли.

Були також засуджені й розстріляні Комуров і Влодимирський.

Абакумов, обвинувачений (після захоплення Берії в сталінському Кремлівському кабінеті) у фальсифікації «ленінградської справи» і садистських звірствах, сидів у Лефортовській тюрмі; дати будь-які показання відмовився категорично; слідчого відхилив.