Відчай
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: "Криниця"
- ISBN: 966–7575–37–3
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Відчай». Краткое содержание книги:
Після шаленого успіху фільму «Сімнадцять спалахів весни», виконуючи свою обіцянку перед мільйонною аудиторією, Юліан Семенов розповів про трагічні обставини життя М. М. Ісаєва (Штірліца) після повернення на Батьківщину.
Гостросюжетний детективний роман «Відчай» (1989) хронологічно завершує серію книг про Штірліца, який з волі Центру повернувся в Росію, в Москву. Він багато років був своїм серед чужих — і от став чужим серед своїх.
Ніби на зло Власову — мізинець Валленберга:
«А проте, коди вони пробували в краю своїх ворогів, то Я не погорджував ними, і не збридив їх, щоб винищити їх, щоб зламати заповіта Свого з ними. Бо Я — Господь, Бог їх! І Я пам'ятатиму їм заповіта з предками, що я вивів їх з єгипетського краю на очах поган, щоб бути їм Богом».
Ісаєв підвів очі на Валленберга:
— Мовчазні діалоги.
Той кивнув.
— Подивіться Псалтир… П'ятдесят дев'ятий псалом… Ісаєв заплющив на мить очі, потер повіки, прочитав напам'ять:
— «Даруй тим, хто боїться Тебе, знамено, щоб вони підняли його заради істини…» Ви це мали на увазі?
Валленберг не міг приховати захопленого здивування:
— Знаєте, всі, кого підсаджували до мене, зразу починали розповідати про себе й питати поради, як бути… Потім починали цікавитись мною… Витончена поступовість… Ви — зовсім нова якість, цікаво… До речі, у цьому ж псалмі закладено все «Одкровення» від Івана: «Ти потряс землю, розбив її… Зціли ушкодження її, бо вона хитається»… Але, перш ніж заглянете в «Одкровення», поверніться в «Єзекіїль», по-моєму, тридцять шоста глава…
— Дивився…
— Вас зацікавили підкреслення посередині, я стежив за вашими очима… А ви подивіться початок… Не шукайте, я прочитаю вголос, ви мене ошелешили своєю догадливою пам'яттю, тепер дивуйтеся з моєї. — Валленберг кашлянув, і Максим Максимович побачив в його очах відкритість; досі її не було, напружена зосередженість.
— «За те, що пустошено й топтано вас знавкола, щоб були ви спадком для останку народів, і були ви взяті на кінчик язика й на балаканину народу, тому, Ізраїлеві гори, послухайте слова Господа Бога: «Я підняв Свою руку, що ті люди, які навколо вас, — вони понесуть свою ганьбу!..» Хіба подібне не сталося, з Німеччиною? Я ж тому і почав свою роботу в…
Ісаєв різко перервав його:
— Ми ж умовилися! Ніяких розмов ні про мою, ні про вашу роботу…
Валленберг знизав плечима:
— А ми, до речі, тільки й робимо, що говоримо про мою роботу… Дотримуватися заповітів Біблії — ось моя робота…
— Ви найбільше оперуєте Старим Завітом, — сказав Ісаєв. — Як бути з Новим?
— Його спотворили переписувачі початку тисячоліття, — впевнено відповів Валленберг. — Тоді вже зріла недосконала хистка ідея Святої Інквізиції… Але й у Новому Завіті я готовий оперувати словами Апостола Павла: «Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув народа Свого? Зовсім ні! Бо й я ізраїльтянин, із насіння Авраамового, Веніяминового племені. Не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав…»
Ісаєв знайшов це місце в Посланні Апостола Павла до Римлян, прочитав швидко, уважно, разом; тільки особливо потрібні йому місця він перечитував тижнями, щоб лишалися назавжди в пам'яті.
З Валленбергом можна сперечатися, подумав він; саме з ним, не з Павлом; Апостол — це вже політика, а не велика проза; тому прочитав:
— «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе…» Чи не здається вам, що це не помилка переписувачів, а включення економічних важелів влади, початок боротьби за першість?
— Якоюсь мірою ви праві, — кивнув Валленберг, — але наступна фраза повертає нас до істини Божої: «Бо володарі — пострах не на добрі діла, а на злі»… Хіба це виправдання зла? Політика таїть у собі виправдання будь-якого злочину, примат сили постійний, особливо, — він зітхнув, — при наявності хорошого пропагандистського апарату…
— Це так і не так, — відповів Ісаєв, повільно перегортаючи Біблію. — Дивіться, ось вам Пророк Малахія, останні рядки Старого Завіту: «Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: «Чим ми Тебе обманили?» — Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а Мене обманили, о люду ти ввесь! Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим мене випробуйте, — промовляє Господь Саваот…» Затямте собі, це Старий Завіт. І йдеться не про дух, а про їжу…