Відчай
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: "Криниця"
- ISBN: 966–7575–37–3
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Відчай». Краткое содержание книги:
Після шаленого успіху фільму «Сімнадцять спалахів весни», виконуючи свою обіцянку перед мільйонною аудиторією, Юліан Семенов розповів про трагічні обставини життя М. М. Ісаєва (Штірліца) після повернення на Батьківщину.
Гостросюжетний детективний роман «Відчай» (1989) хронологічно завершує серію книг про Штірліца, який з волі Центру повернувся в Росію, в Москву. Він багато років був своїм серед чужих — і от став чужим серед своїх.
— Їдь на господарство, — сказав Берія. — Рукопис я подивлюся… Деканозі передай, що прийму через тиждень, але щоб він не входив до мене, а рачки повз… Ісаєва посади до Валленберга…
— А чи варто?
— А що? Слабий швед?
— Так.
— Але голова варить?
— Аж занадто.
— Чудово. Пиши не те що кожне їхнє слово, а навіть зітхання. У неділю буду готовий до розмови, — і Берія показав очима на папку Максима Максимовича.
…У Кремль Берія не повернувся: не міг відірватись од роботи Ісаєва; закінчив о п'ятій ранку, довго ходив у своєму сосновому бору, досадливо махнувши Саркисову і двом охоронникам, щоб ішли геть, — безперервно маячили за ним зачаєними тінями.
«Але ж тільки одна людина, якщо дати їй пістолет у руки, пустить кулю в лоб Старця, — дуже повільно, лякаючись самого себе, Берія вимовив ці страшні слова й знову оглянувся, чи не зірвалося з язика. — Ось він, порятунок від божевільного деспота! Ось яку комбінацію розіграти б! Ось що сунути б Абакумову!»
Ах, Єгоре, Єгоре! Як же не вистачає тебе, Маленков! Сам-один я, один…
Отоді він і сказав собі; «Ісаєва до такого діла треба готувати заздалегідь, а от якщо я не поверну до Москви Маленкова, — найближчим часом, — моя кар'єра закінчена, Старець став повним психом, настрій змінюється п'ять разів на день, жах…»
11
Наступного дня Ісаєва перевели в іншу камеру; не встигли наглядачі зачинити двері (його зразу здивувало щось у цій камері), як стрімка, мов постріл, здогадка відторгла здивування: перед ним був виснажений, посивілий, лимоннолиций Рауль Валленберг.
Він стояв під віконцем, що ледь пропускало світло, притулившись до стіни так, неначе хотів утиснутися в неї, зникнути, і невідривно дивився на двох наглядачів: в очах у нього був жах, що змінився важкою ненавистю.
Тільки одвівши погляд від обличчя Валленберга, Максим Максимович зрозумів, що його здивувало: стіни і навіть двері були оббиті повстю; койки-дерев'яні, розхитані, мабуть, в'язень намагався розбити голову об стіну, подумав Ісаєв, нещасний хлопець…
— Здрастуйте, — сказав він по-російськи.
Валленберг мовчки кивнув.
— Російської ще не вивчили?
Валленберг, не розуміючи, знизав плечима, уважно вдивляючись в обличчя Ісаєва; потім спитав по-німецьки:
— Ми не могли з вами десь зустрічатись?
Ісаєв відповів по-англійськи:
— Ми зустрічались… Чи то в вашому берлінському посольстві, чи то на Вільгельмштрасе, в міністерстві закордонних справ, у Вайцзекера… І, будь ласка, не говоріть зі мною про вашу справу, я не відповім на жодне ваше запитання і не дам жодної поради: кожне наше слово записується…
Валленберг усміхнувся:
— Я знаю… Мені підсаджували багатьох… Тільки вони… Спочатку я взагалі нічого не розумів, тепер — знаю, що й до чого… Ви відмовляєтесь говорити зі мною взагалі? Чи знайдемо якусь нейтральну тему?
— Нейтральну тему знайдемо… На ваш розсуд…
— Останні сім місяців я сиджу один… Почав розмовляти сам з собою… Перший крок до шизофренії…
— Зовсім ні… Кожна людина завжди говорить сама з собою. Не має значення — в думці чи вголос.
— Гадаєте, я ще не став пацієнтом лікаря для божевільних?
— Я не психіатр, пане Валленберг…
— Ви не відрекомендувались… Як мені до вас звертатись?
— Називайте мене співкамерник. Так буде краще — насамперед для вас… «Містер співкамерник» — чудове словосполучення…
Помітивши книжку, що лежала на койці Валленберга, здивувався:
— А мені відмовили користуватися бібліотекою… Ви — щасливчик…
— Це Біблія… Чудове видання, дивний подарунок головного слідчого, бо ця література тут заборонена.
— Дозвольте подивитись?
— Звичайно… Ви шотландець чи англієць?
Ісаєв сухо відповів:
— Я співкамерник… Ми ж домовились… Гаразд? Вам удень лежати дозволяють?
— Останнім часом дозволяють… Раніше я стояв… Ви давно тут?
Ісаєв узяв Біблію, ліг на свою койку, почав гортати сторінки; зразу звернув увагу на те, як хтось відкреслював на полях нігтем цілі фрагменти.