Ключ від чужого замка
- Автор: Тимченко Віктор
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0064-0
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Ключ від чужого замка». Краткое содержание книги:
В гостросюжетному детективі на широкому політичному тлі розкривається одна із граней «психологічної війни», яку ведуть західні спецслужби проти нашої країни.
— Уже їду, — крикнув у мікрофон Юрко, і Жигалін був упевнений, що не мине й п'яти хвилин, як інспектор дорожнього руху з'ясовуватиме у Жаннетт Мельє причини її зупинки.
І в той час, коли Жигалін вмощувався зручніше, щоб подивитися сцену, яка має зараз відбутися, він помітив, що коло «пежо» зупинилися світло-сірі «Жигулі», з них вийшов чоловік у спортивного крою костюмі і, наскільки це можна було зрозуміти на такій відстані, молодий. Він підійшов до жінки, котра морочилася з машиною, і щось сказав їй. Вони постояли так з хвилину, потім чоловік вдарив ногою об скат.
«Теж мені, розумник», — подумав Жигалін, пригадавши абсолютно порожній балон «пежо». Після цього вони удвох пішли за машину, жінка відкрила багажник, а чоловік витяг звідти повністю змонтований запасний скат.
У цей час неподалік загуркотів мотоцикл, і Сашко, озирнувшись, одразу пізнав Подольського. Жигалін махнув йому рукою, і той зупинився.
— Бачиш картину? — вказав Жигалін у бік «пежо».
— Ну? — Подольський запитально подивився на товариша.
— Здається мені, невідкладна допомога вже не потрібна. Але, Юрку, обов'язково запам'ятай номер машини того помічника і, не повертаючись, по рації передай мені.
— Зрозуміло, — кивнув той вже на ходу.
… Юркін сидів, мов на голках: чому зупинився «пежо»? Він вже проглянув крупномасштабну карту траси і переконався — місце для зустрічі вибране не найзручніше, а коли це тільки перевірка, коли така зупинка лише сигнал для котроїсь з машин, які рухаються слідом: все в порядку, мовляв, чи, навпаки, — не все гаразд.
Загув зумер телефону, Юркін зняв трубку. Озвався Жигалін:
— Коло «пежо» зупинилася машина — світло-сірі «Жигулі» з державним номером 74–26.
Жигалін назвав запорізьку серію.
— В машині чоловік років тридцяти — тридцяти п'яти, він допомагає встановити на «пежо» новий скат.
— А твоя «невідкладна» не встигла?
— Не встигла, Ігоре Костянтиновичу.
— Добре, про «Жигулі» не турбуйся — ми самі.
У державтоінспекції відповідь дали майже миттєво: «Жигулі» належать робітникові Ющенкові Володимиру Івановичу, 1947 року народження.
Відтак, треба було з'ясувати, що він за один, цей Ющенко В. І.
Майору не хотілося доручати цю справу комусь з працівників Запорізького управління, бо ще ж невідомо, як поставляться на заводі до розпитувань — тут зайві розмови ні до чого. Юркін пригадав, що саме там у нього повно знайомих, і тепер можна було навмання подзвонити комусь з них, можливо, й знають свого працівника Ющенка Володимира Івановича, 1947 року народження. Він по пам'яті набрав помер телефону, і на протилежному кіпці одразу зняли трубку.
— Женю, старий, вітаю!
— Ігоре, скільки літ, скільки зим! Ти з Запоріжжя?
— Оце приїхав розшукати тебе і дізнатися, як живеш.
— Ти більше так не жартуй, якщо вже ви зібралися мене розшукувати, то кепські мої справи.
— Не дрейф, Женю, ми іноді цікавимося й гарними людьми. От, приміром, твоїм заводчанином Ющенком Володимиром Івановичем, 1947 року народження, судячи з поведінки, нежонатим.
— І за що ж це ви його так?
— Хочемо вручити медаль «За відвагу на пожежі»… Ти ж знаєш: «Ищут пожарные, ищет милиция»… — Юркін подумав, що випадок справді пожежний, і в ці хвилини, поки він теревенив із своїм старим приятелем Женькою Шкуратом, там, на трасі, про щось люб'язно бесідують Жаннетт Мельє і 1947 року народження Володимир Ющенко, і він, Ігор Юркін, багато б зараз віддав, аби дізнатися, про що саме.
— Цього довго шукати не треба, — загув Шкурат, — він працює у мене в зміні.
— Оскільки ти зараз на роботі, Жека, я роблю висновок, що поряд з тобою ударно трудиться і товариш; Ющенко.
— Ти робиш правильний висновок. Коли хочеш, то я покличу його до телефону..
— Та ні, не треба, медаль хай полежить до урочистішої обстановки, — Юркін, ошелешений відповіддю, не знайшовся одразу, що відповісти. — А взагалі, що він за один, Женю?
— Чудовий хлопець. («У нас усі чудові хлопці», — подумав Юркін). Ударник комуністичної праці, руки золоті, план іноді тільки завдяки йому ії вириваємо…
— Раз ти вже в нього такий приятель, то, може, ти знаєш, звідки він родом?
— Наш він, запорізький, його батько донедавна сам у нас працював, а тепер, як мовиться, на заслуженому відпочинку. У них тут на заводі три брати працюють — робітнича династія, а найстарший — Володимир, про якого ти питаєш, людина у нас шанована, депутат. Ну ти ж мене знаєш: як на духу говорю — йому не медаль, йому орден дати треба.
Юркін спробував посміхнутися:
— Умовив, Жека. Я поклопочу — дамо йому орден «За відвагу на пожежі». Спеціально відкарбуємо. Залишуся до неділі — запрошуй на рибалку.