Ключ від чужого замка
- Автор: Тимченко Віктор
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0064-0
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Ключ від чужого замка». Краткое содержание книги:
В гостросюжетному детективі на широкому політичному тлі розкривається одна із граней «психологічної війни», яку ведуть західні спецслужби проти нашої країни.
Юркін бував у Запоріжжі по службі частенько, але щоразу, від'їжджаючи з рідного міста, дивувався тому, що в нього знов забракло часу, аби заїхати на Хортицю чи порибалити із старими приятелями, котрих чимало лишилося в нього в Зеленому Яру. Навіть зустрітися й погомоніти з ними не випадало. Йому хотілося побачити когось із знайомих просто на вулиці, підійти, стусонути в плече і сказати: привіт, старий! Можна було зайти мало не на будь-яке підприємство і скрізь знайти однокурсників, колишніх його одногрупників по металургійному інституту. Але руки не доходили: зустрічався з керівниками заподів, секретарями райкомів партії, обговорювали проблеми, що, як говорять дипломати, становлять взаємний інтерес, але потім, після того, як питання вичерпувалися, йому незручно було питати, а чи працює у вас на підприємстві такий Василь Яременко чи така Ніна Оглобліна, котра, при всій її жіночності і привабливості, вже давно, напевно, не Оглобліна, а якась Півненко чи Рябенко.
Про все це він думав і по дорозі додому, і збираючи нехитрі свої пожитки. До термінових відряджень, як от сьогодні — не відкладеш на післязавтра, — він звик давно. Післязавтра… Післязавтра Жаинетт Мельє буде вже в Запоріжжі, а за три дні — на Південному березі Криму ніжитиметься на сонечку. Він би теж не проти до моря навідатися, але ж йому абсолютно заважав отой тип з Юнайтед Пресс Інтернейшил, котрому забаглося оглянути «індустріальні гіганти», а заразом ще й познайомитися з чарівною — француженки повинні бути чарівними — Жаннетт Мельє.
У цьому пункті своїх міркувань Юркін зупинився і сказав собі суворо: можливо, товаришу майор, завжди треба додавати це слово — можливо. Бо так само можливо, що зустрічатися вони якраз і не будуть, а вона тільки щось лишить на трасі десь між 427 і 428 кілометрами, а він оте «щось» забере, а може, й навпаки — залишить він, а забиратиме вона. Можливо. Бо так само можливо, що Жаннетт Мельє просто купила собі тур в «Інтуристі» і хоче відпочити на кримських пляжах в гой самий час, коли цьому писаці з ЮПІ заманулося оглядати Україну індустріальну. Може, йому подзвонив його шеф і сказав, що саме про південь України вони вже сто років не писали, і нині вся читаюча Америка прагне побільше дізнатися про цей чарівний куточок Радянського Союзу. У цих дорослих іграх усе можливо. А від нього, Ігоря Юркіна, залежить те, щоб коли має хтось з них щось на меті, що могло б зашкодити інтересам країни, він, Юркін, повинен про це дізнатися і зробити все від нього залежне, щоб такої шкоди країні завдано не було. І якщо врешті-решт з'ясується, що мета Жаннетт — Крим, а мета журналіста — заводи, то хай їм щастить, хай гріються на сонці і коло домен, а він, Юркін, із спокійним серцем поїде додому і доповість сивому Чуйку: даремно хвилювалися…
Але тут все ж таки щось затівається. Йому не подобалися всі оті дріб'язкові збіги, про які говорив підполковник.
Коло під'їзду на Юркіна чекала службова машина, котра повинна була відвезти його на вокзал. Перед тим, як зачинити за собою двері квартири, він набрав номер Чуйка:
— Це добре, що готовий, — почув він голос підполковника. — Щасти тобі. Містер Мітчел Бурроу з Юнайтед Пресс Інтернейшнл замовив на сьогодні готель у Харкові. Здається, ми на правильному шляху.
Чим ближче під'їжджала Жаннетт до міста, де мала відбутися зустріч і передача літератури, тим неспокійніше почувалася. Все було нібито чудово. Контроль на кордоні пройшов щонайкращим чином, дорога була гарною, погода теж. Жаннетт обирала для поїздки вранішні і вечірні години, коли не так палило сонце, а вдень могла трохи відпочити, погуляти містом. На Україні їй подобалося — чистеньке Ровно, маленький і затишний Житомир, зелена Полтава. І, звичайно ж, Київ! Вона вчила російську філологію, вивчала країну, здавалося, їй відома вона од веж Кремля до кав'яру в ресторанах, яким росіяни заїдають горілку. Але виявилося вже в перший день, що атмосфера в ресторанах така ж, як і в них, десь у Ліллі чи Руані, — тут ніхто не падає під стіл од випитого, як у фільмах, знятих на Заході «а-ля рюс» — «під Росію», і його не виносять на руках швейцари. Українці виявилися народом життєрадісним і гостинним. Коли Жаннетт довелося заходити до метро на Хрещатику в час «пік», то у неї склалося враження, що її зараз задушать, розчавлять і на ескалатор занесуть вже бездиханну, але люди рухалися повільно, чемно, встигаючи навіть виявити нехитрі ознаки ввічливості стосовно «пасажирів з дітьми та осіб похилого віку», як тут говорили. З жадібністю іноземки до сенсацій вона кидалася до натовпів, що збиралися на тротуарах, протискувалася вперед і бачила там тільки лотки з книгами — люди тут купували книги, як французи смажені каштани. Їй подобалося морозиво, котре продавалося на кожному перехресті, автомати газованої води і квас. Було це до безміри дешево і смачно, вона згадувала спітнілий літній Париж, у котрому склянки питної води не знайдеш годинами.