Янголятко в кутих черевиках. Книга перша
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-45-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша». Краткое содержание книги:
Здавалося, неможливо вигадати щось нове. Все вже вигадано, всі жанри випробувані, й письменники переписують одне одного. Проте авторка сміливо кидає виклик усім канонам, усім грандам, а заразом і читачам. Бо тільки такі твори можна оцінювати за великим рахунком. Бо тільки такі книжки мають шанс стати культовими.
Про що ця книжка? Про війну, про смерть, про кохання. Про нас із вами.
Можливо, це літературний комікс, а може — новий світ.
Але у будь-якому разі гарантуємо вам силу-силенну вражень. А чого іще вимагати від гарної книги?
— За місто.
Крізь тисячу пробок, при світлі сотень реклам у непроникну темряву.
Репортер вийде з машини й озирнеться довкола.
— І про що тут писати?
— Що не так? — спитає таксист.
— Нічого.
Адже він може поїхати і, просидівши ніч за друкарською машинкою, описати псів так, ніби бачив їх насправді:
«Дикі Пси. Що ми знаємо про них? Звідкіля вони прийшли? Чого потребують? Який зі ста тисяч вогнів заманив їх до Міста?
Я бачив їхню зграю. І я вцілів.
Їх багато. Вони величезні. У їхньому подиху клубочиться сніг.
Хто врятується від них? Ніхто. І ніхто не знайде того, хто не врятувався.
Вони приходять щоночі. Вони зникають за мить до світанку.
Де їхній дім? Де вони переховуються?
Ми знаємо лише одне: настане ніч, і вони знову повернуться».
— Непогано, — скаже таксист.
— Непогано, — кивне репортер, і тоді Дикі Пси розплющать очі.
Опусти повіки — і тебе немає. Ти став чорнотою. З’явитися, розплющивши очі. Виказати себе червоним світінням зіниць.
— Вони тут!
Вони будуть скрізь. Десятки десятків Псів.
Вони кинуться на репортера, вони зіб’ють його з ніг. Гоп — і його вже немає.
Таксист додасть газу, його машина зірветься з місця. Але кілька псів наздоженуть її та проб’ють головою скло.
Таксі поверне до тротуару і застигне на ньому, кілька разів погойдавшись.
Уранці знайдуть спорожніле таксі:
— Пси.
— Знову.
Одинадцять осіб загинуть від них цієї ночі.
Газети напишуть:
— Так, напиши мені, — скаже редактор.
— Гаразд, — кивне репортер.
П’ятдесят третій поверх. Він зійде на сорок восьмий. І ставши біля вікна над кам’яним птахом, запитає:
— Не проти?
— Авжеж, — відповім я.
Він сяде поруч зі мною.
— Я приніс тости.
Я наллю йому кави.
— Скоро?
— Зараз.
— Розкажи мені про псів.
А мені здалося, що він прийшов просто побути зі мною.
— Розказати тобі про собак?
— Про диких псів.
— Шкода, але я не можу.
Їх створило зло. Те саме Зло, яке створює все те, що не несе в собі світла. Злу це нескладно — адже навколо так багато зла. Доторкнувся до ненависті, і ось перед тобою стоїть величезний пес. Напій його брехнею, згодуй йому з рук свій власний страх. Вклади в нього бажання убивати, мститися та калічити, і його очі спалахнуть вогнем.
Я навчилася цього у Вітчима, адже саме він створив їх.
Але то був інший світ — світ, у якому дикі пси могли приходити до міста і намагатися вбити мене. А тепер усе не таке.
Тепер їхні шкіри димлять од світла. Рекламний вогонь обпалює їх. І тому вони не йдуть до Міста. Тому вони можуть лише чекати. А стомившись від чекання, вити:
— Іди до нас!
І знову заплющити очі, ніби їх немає.
Тепер усе стало іншим, і я прийду не сама, а з чотирма мисливцями на диких псів, і жоден із псів не зможе повернутися.
Розділ З
— То як, — скаже вітчим, — Пси? Вона найняла для вас чотирьох мисливців.
— Ми знищимо їх, — скажуть дикі пси.
Дикий пес здатний убити байка, перекусивши йому шию.
— Ви? — посміхнеться вітчим. — Навряд чи.
Мисливець на псів здатний убити дикого пса одним ударом руки.
— Дикого пса, — повторить вітчим. — Але не Дикого Пса.
Чорне чаклунство.
Це не я оживляю манекенів у крамниці чоловічих капелюхів та прошу продавців зодягти їх для мене.
Чорне чаклунство. Майже половина псів помре, не впоравшись із ним, проте інші стануть…
Я найняла чотирьох мисливців:
— По п’ять тисяч за труп.
— По п’ять.
Я готувала для них пачку грошей, яку важко навіть підняти.
Але після чорного чаклунства вони скажуть:
— На жаль, Крихітко, ми не полюємо на людей. Тільки на диких псів.
Адже дикі пси стануть Дикими Псами.
— Місто ваше, — скаже вітчим. — Ідіть та володійте ним.
І газети, забувши про все, щоранку писатимуть:
— Що ж, гаразд.
— Справді?
— Не віриш?!