Порох із драконових кісток

— Вони не винні, — вперто повторив Пауль. — Розумієте? Будь ласка, не кидайте нас самих! Будь ласка!

Він знову озирнувся — на Штоца, що якраз вийшов із вчительської. Озирнувся і аж зблід, Марті здалося: ще трохи і знепритомніє.

— Гаразд, гаразд! — Вона зістрибнула з підвіконня, щоб у разі чого встигнути підхопити. — Тільки давай без істерик.

Вона бачила крізь двері, як збираються, похмуро перемовляючись, інші вчителі. Ропуха гойдала підборіддями і виблискувала баньками. Вегнер відсторонено допивав каву. Пансир промокав серветкою губи і дивився на годинник так, немов не було у світі предмета дивовижнішого й цікавішого.

Штоц, зауваживши Пауля й Марту, теж спохмурнів, але нічого не сказав, просто пішов до класу. Що вже саме по собі було дивним: першою сьогодні стояла фізика, аж ніяк не рідмова.

Заверещав дзвоник, дрібнота рвонула по класах. Старші теж пішли, але без поспіху. Пані Форніц, фізичка, завжди запізнювалась, а в паралельного «В» зараз була фізра.

— Обіцяєте? — спитав Пауль. — Обіцяєте, що не кинете нас?

Марта кивнула.

— Але так і знай: якщо насмілишся мене намалювати!..

Він почервонів так стрімко й безпорадно, що одразу все стало ясно.

— Це ж від мене не залежить, зовсім. Але якщо хочете…

— Бударо! — пробасив пан Вакенродер. — А тобі що, особистий дзвоник потрібен? І тобі, Баумгертнер?

Марта поглядом дала знати малому, що розмову не закінчено, хай навіть не сподівається, і побігла до класу.

Там уже повним ходом ішов урок… чи, принаймні, те, що виглядало як урок.

— …от про це ми й говоритимемо.

— То, виходить, типу новий предмет? — невдоволено протягнув Артурчик. — Ще й іспит потім складати?

Штоц обернувся до нього, заклав руки за спину.

— Ні, Зіммере, обійдемося без іспитів. Але конспекти перевірятиму. І за прогули штрафуватиму. Отже… — Він змахнув руками, немов диригент перед окрестром. — Про стан у світі. Всі ви, звичайно, дивитесь телевізор, слухаєте радіо, але, скажімо, весь інтернет забитий казна-чим… ні, Клаусе, йдеться не про те казна-що, про яке ти зараз подумав. Тож, якщо читати в мережі все без розбору…

— Він не одружений, — прошепотіла Ніка так, щоб чула тільки Марта.

Марта кивнула:

— Щойно прокинулася? Штоц сто років як не одружений.

— Та до чого тут Штоц?! — образилась Ніка. — Пан Вегнер! Ну, божедомчик.

— А. Це він тобі сам повідомив? Чи звернула увагу на його безіменний?

— Слухай, ти чого зранку така злюща? Дні починаються, чи що? Я просто знайшла його на «Друзях». Відправила запит, він мене зафрендив. От і все.

Марта не була на «Друзях» з учорашнього ранку, тож про це не знала. Хоча могла би сама здогадатись. Себто — додати у френди.

— І подружки в нього немає, — шепотіла Ніка. — Точно, я перевірила. Він навіть пацючиху Казатул досі не додав.

— Мало хто кого не додав. А перевіряла ти як, статус подивилася?

— І статус, і фотки. Їх, щоправда, обмаль, але на всіх він сам. У костюмах таких, знаєш, строгих. Серйозний він.