Порох із драконових кісток
- Автор: Пузий Владимир Константинович
- Серия: Сезон Киновари #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7670-22-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Порох із драконових кісток». Краткое содержание книги:
— У нас фізра у вівторок, — нагадав Чепурун. — А в мальків навіть раніше. Хочеш, щоб як із рибками?..
Всі троє замовкли. Та і що тут було казати: вляпалися капітально, по самісіньку маківку.
От якби, думала Марта, якось натякнути пану Вегнеру. Створити, наприклад, новий акаунт на «Друзях», анонімний, себто — підробний, зафрендити Вегнера і написати йому в приват.
Але ж здогадається! Навряд чи він усім підряд розповідає про свої плани, він же не ідіот.
— Отже, у нас субота-неділя на те, щоби викрутитися, — підсумував Чепурун. — Після уроків влаштовуємо військову нараду і сидимо до переможного. Слухай, Марто, ти тільки не злися… Але все ж таки ти у нас Відьма чи хто? Може, придумаєш щось таке. Очі там відведеш єгерю чи перетвориш на пелікана, не назавжди, на півгодинки?
Вона від душі пригостила його запотиличником.
— Ні то й ні, — хмикнув Чепурун. — Як нас легко образити.
А потім додав уже іншим тоном:
— Оце так! Безпека чиєїсь життєдіяльності — алярм-алярм! — під загрозою!
Стеф із Мартою озирнулися. Від туалетів до класу йшла Ніка. Себто не те щоби йшла — крокувала! Виступала, простувала, пливла.
Вдягнена була так само (дякувати небесам!), але з макіяжем на обличчі і з вишуканими сережками у вухах.
— Цирк приїхав. — Чепурун повернувся до Марти. — Ти б, може, з нею переговорила? Застукає Вакенродер — з’їсть без солі й перцю.
— Пізно, — сказав Стеф.
І справді, до класу вже заходив пан Вегнер. Зупинився, пропускаючи інших, ґречно всміхнувся Ніці, яка — авжеж! — із ним привіталася.
— Остаточно з глузду з’їхала? — прошепотіла їй Марта, коли всі розсілися.
— Ти бачила, як він на мене дивився? Бачила?!
— Дівчата, тихіше, будь ласка. Отже, ми із вами говоритимемо про очевидні й водночас дуже важливі речі. Вам, звичайно, те саме скаже вчитель із будь-якого предмету, але, — пан Вегнер сперся пальцями на стіл і трохи подався вперед, — скажіть-но мені, що належить нам від народження? Чим ми володіємо? Що є нашою невід’ємною частиною? Так. — Він вказав на Ніку, яка здійняла руку з етузіазмом і захватом. — Ви тільки, прошу, всі представляйтеся одразу, так ми заразом і познайомимося.
— Тіло! — дзвінко повідомила Ніка. І трішечки отак зашарілася.
Артурчик із Вухатим Клаусом на задній парті повтикалися обличчями в долоні й ледве чутно рохкали. Дівчата перешіптувалися, Чепурун демонстративно повернувся до Марти й похитав головою.
— І ви в нас?..
— Вероніка Міллер.
— Чудово, Вероніко. Ще версії?
Щойно Ніка сіла, Марта підсунула їй аркушик із крупно наведеним «17!». Ніка здійняла брову, перевернула аркушик і заходилася щось на ньому писати. На Марту вона демонстративно не зважала.
Пан Вегнер тим часом вів урок далі — і, взагалі-то, виявився непоганим оповідачем. Слухати його було не нудно, говорив він речі правильні, іноді очевидні, але примудрявся подати їх оригінально. Чимось він нагадував Марті Штоца — тільки Штоца, молодшого років на тридцять.
А Ніка строчила без упину, розвернувшись так, щоб Марті було незручно підглядати. Та Марті й не кортіло. Можна подумати! Вона мала теми цікавіші.
Насамкінець пан Вегнер заявив, що замість іспиту будуть реферати — але не звичайні. Кожен мусить провести невеличке дослідження, теми він роздрукував на всіх. Потім провів контрольну, зовсім не складну. Попросив Урсулу і Клауса зібрати зошити, а сам вже ладен був відкланятись, аж тут водночас сталися дві події. Пролунав дзвоник, і до класу вдерлася Ропуха.
— Добре, що ви іще не порозходилися! — фиркнула вона, витираючи зіжмаканою хустинкою шию. — Термінове оголошення! У понеділок із сьомої тридцяти збір макулатури. Ви, пане Вегнер, відповідальний, до речі. Із кожного по п’ять кілограмів, не менше. Хто хворіє… є хворі? — словом, всім перекажіть, аби…
Тут погляд її впав на Ніку, і Ропуха заклякла, наче у неї стався напад сольового остовпіння.
— Міллер? А це що таке?!
Ніка мовчала і стрімко полотніла.
— А ну марш змивати все це… — Ропусі аж подих перехопило від обурення. — Пане Вегнере, а ви куди дивитесь?! Невже не знаєте наших правил? Міллер, чого чекаєш?! Чи хочеш до директора, писати пояснювальну?!
Ніка зірвалася з місця і вибігла, ледве протиснувшись повз Ропуху і люто грюкнувши дверима.
— Це я винний, пані Фрауд. Не варто було, мабуть…
— Ви у нас недавно, могли не знати. Але дозвольте вже іншим робити висновки, що саме варто було, а що ні, пане Вегнере.
І Ропуха з гідністю пішла собі, а за нею почали розходитися і хлопці з дівчатами. Наступною у них була інформатика, тож Марта вирішила, що — хай би як Ніка поводилася — краще винести її речі, ніж змушувати зайвий раз зустрічатися із паном Вегнером. Після такої ганьби…