Порох із драконових кісток
- Автор: Пузий Владимир Константинович
- Серия: Сезон Киновари #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7670-22-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Порох із драконових кісток». Краткое содержание книги:
— Припустимо, — неохоче визнав Чепурун. — є раціональне зерно. Але як саме ти їх здаси? Чергові перевірятимуть же, зважуватимуть.
Стефан-Миколай тим часом щось строчив у своєму нотатничку. Сказав, не підводячи голови:
— Розберемось. Відволікти, підкинути до уже зданого. Чи ні — потім, коли нестимуть і закидатимуть до машини. Щоб одразу потрапили до кузова, без варіантів.
Він постукав олівцем по аркушу.
— І от іще: перепакувати неодмінно. Щоб, коли знайдуть, на нас не вийшли.
— Блін, — реготнув Чепурун, — ми просто таємні агенти. Пам’ятаєш, Стефе, як малими грали: підкласти пакет агентові Ропусі. Із особливою жужелицею — живою шифрограмою, за якою полюють всі спецслужби ворожих держав. Ох, Ропушенція тоді оскаженіла!
Стефан-Миколай помовчав, дивлячись у нотатничок. Потім додав:
— Губатого завтра відправляють до столиці. Під вартою. Може, тобі, Марто, змінити мобільний?
Мобільний міняти Марта не збиралася: у неї чисте сумління, чого б це раптом! Жодного гачка ворогові, жодного приводу впевнитися у підозрах.
— Дивись сама, — сказав Стеф. — Я ж не тільки через Губатого. Про нього, власне, могли і збрехати. Але, — зауважив він, — батькові сьогодні телефонували зі столиці. І мати вся на нервах. Щось намічається, якісь зміни. Мене знаєш, що найбільше злякало?
Марта не знала, у неї мізки були геть іншим зайняті. А от Чепурун знав. Він сидів у давньому роздовбаному кріслі, але не розвалився, як зазвичай, а зсутулився, стиснувся увесь. Він, як і Стефан-Миколай, щось таки відчував.
— Штоц, — сказав Чепурун. — Штоц тебе налякав.
— Його наче підмінили, правда. Ніколи і нізащо він не молов би таких дурниць. Але лякає і не це — інше.
Навіть Марта здригнулася і поглянула на Стефа — таким тоном він це вимовив. А Чепурун — той дивився, не відводив очей, аж весь посунувся уперед, ледве з крісла не випав.
— Я раптом збагнув, — розгублено сказав Стефан-Миколай. — Це він не вперше. Все як по завченому. І це — Штоц! Який завжди вчив говорити ясно, діставав нас за кацеляризми у творах!.. У творах, смішно ж! І тут!..
— «Говориш ясно — мислиш ясно», — процитував Чепурун. — Але він і справді викладав із задоволенням, Стефе. От як таке може бути?
Марта пирхнула:
— Знаєш, люди іноді змінюються. Але менше з тим, давайте розбігатись, мені ще домашку робити і завтра до Інкубатора. Уже всіх ненавиджу при думці, о котрій треба вставати…
Вона сподівалася лягти раніше, але ж ні. Батько ще не повернувся, Еліза була злюща, хоча намагалася не показувати. Поки Марта пила на кухні чай і краєм ока дивилась ток-шоу, мачуха сновигала туди-сюди, грюкала дверцятами у стінці, переглядала якісь документи. Щойно зайшов батько — кинулася до нього: «Треба поговорити!»
Почалося, подумала Марта.
Піти зараз було би підло: не можна кидати батька одного на поталу цій єхидні.
— То поговоримо. — Батько зайшов на кухню, торкнувся Мартиного плеча. — Нічого, якщо я поки перехоплю? Пиріг ще залишився?
Батько поклав його до мікрохвильовки і чекав, повернувшись до Елізи. Та зиркнула на Марту, бліда, із щедро нафарбованими губами.
— Я була сьогодні у відділку. Щодо твоєї пенсії. Черги по всіх коридорах, крики, скандали. Нема сенсу, Раймонде. Нічого вони нікому не призначать. У кращому випадку разові виплати, і то… тим, у кого чітко зафіксовані дата і час. — Вона знову зиркнула на Марту. — І діагноз визначений. Решту списують за статтею «нещасний випадок на виробництві», без винятків. І без шансів.
— Ну вибач, — спокійно сказав батько. — Хто ж знав. Вийшло як вийшло. Там цим не переймаєшся, просто на думку не спадає.
Еліза міцно стулила губи: очевидно, хотіла відповісти у своїй звичній манері, щоб навідліг, навиліт, — але стримувалась.
— І хай би йому грець, — сказала зрештою. — Себто — звичайно, дякувати Богові, що так. Гріх жалітися. Але ти новини дивився? Треба кудись влаштовуватися, Раймонде, уже зараз. Не сподіватися на молочні ріки із кисільними берегами. Далі буде гірше. І я одна не здужаю. Якщо вони скоротять ставки — а вони скоротять, жодного сумніву…
— Новини я дивився, — кивнув батько. — І вже влаштувався, от якраз щойно від Гіппеля.
— Він узяв? Іще у понеділок відмовляв…