Порох із драконових кісток

— Для цього й лізти нікуди не треба, могли просто запитати. Хто ж не знає…

— І про шприци? — Голос його відчутно похолоднішав. — І про те, що у них набирають?

Ну от, подумала Марта, ще один типу правильний. Мораліст, який знає, як треба жити.

— А ви чого чекали? — спитала вона. — Що там збираються любительки віршиків лорда Піллфорда? Вишивають серветочки, пишуть оповіданнячка? Чи, може, таємний орден Майстрів-Доброчинців? Хіба там, звідки ви приїхали, все по-іншому?

Він здійняв руки:

— Здаюся, здаюся! Там, звідки я приїхав, усе так само. І так само всім начхати. Єдина розбіжність — якраз у тому, що саме набирають у шприци і заливають у фляжки. І навіть не знаю, — додав він трохи тихіше, — просто не знаю, що страшніше.

Пан Трюцшлер хропнув, плямкнув губами і завовтузився, влаштовуючись зручніше. І не скажеш, що хвилин п’ять тому ледве копита не відкинув.

Хоча, подумала Марта, скільки разів він отак уже відкидав копита. Труївся самогонкою, п’яний падав і ламав то плече, то коліно, якось голову до кістки розпанахав. Заживає як на собаці. І чого я, дурепа, боялася?

— Край у вас особливий, — сказав Вегнер. — Кістки ці… ти ж знаєш про кістки? Хоча, навіщо я питаю, хто тут не знає. Тут усе ними просякнуте, з року ж у рік… Викопуєте, а потім назад — у власні городи, у самогон чи он, — кивнув він на склепи, — одразу у кров, напряму. І все по колу. Знаєш, чого я хочу, Марто?

От тепер вона здивувалася по-справжньому. БЖД у них іще не було — виходить, ім’я він запам’ятав після тієї зустрічі на сходах. Хоча бісики йому пускала Ніка, а сам він задивлявся на Аделаїду. Чи ні — може, після поліклініки запам’ятав, Штоц тоді до неї звертався на ім’я — так, напевно після поліклініки.

Головне — запам’ятав же ж. Он воно як.

— Ви тільки не ображайтеся, — обережно сказала Марта. — Але, як на мене, це не має значення. А значення має лише те, що саме ви можете зробити. Якби були крутим чиновником чи перевдягненим міністром — тоді так. А інакше… — Вона стенула плечима. — Хіба хтось би відмовився змінити світ на краще? Особливо якби знав, як саме. Ха! Та всі б у чергу поставали — міняти.

Пан Трюцшлер протяжливо зітхнув у сні — мовляв, ох, я би теж позмінював.

— І де ж та, в біса, швидка? — Вже сутеніло, Вегнер підніс руку, вдивляючись у циферблат. — Слухай, ти його знаєш? Набери когось із рідних, повідом. Це він тільки на вигляд такий розпрекрасний — насправді отрута вже у крові, потім, якщо вчасно не промиють шлунок і не прокапають, почнуться ускладнення. І я б не хотів нагнітати, але…

— «Отрута»? — розгублено перепитала Марта. Мобільний у неї, як виявилося, от-от збирався вимкнутись: зранку не «погодувала» і зарядку із собою не взяла.

— У його фляжці не просто спирт. Судячи з запаху, туди добряче сипонули молотих кісток дракона.