Порох із драконових кісток
- Автор: Пузий Владимир Константинович
- Серия: Сезон Киновари #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7670-22-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Порох із драконових кісток». Краткое содержание книги:
Геть подуріли, подумала Марта. Цікаво, невже хтось на таке клює? Хоча, якщо згадали про склепи, а Гіппель навіть найняв пана Трюцшлера… Але навіщо?
— Є! — На ґанку стояв Вегнер, вдягнений уже пристойніше. — Ходімо?
Він на прощання змахнув рукою — сторож кивнув і знову втупився у свій кросворд.
— Слухайте, а чому ви не сказали лікарям про те, що було у фляжці? — раптом згадала Марта. — Взагалі про те, що у нього була фляжка.
Він стенув плечима:
— Приїхали б єгері, почали розпитувати. Не знаю, як тобі, а мені мати із ними справу якось не кортить. На додачу… чесно кажучи, я не проти запозичити її вміст для своїх дослідів. Тільки ти ж мене не пали, гаразд? А саму фляжку я йому поверну: скажу, що знайшов біля ями, коли поїхала швидка. — Він хмикнув. — Поганющий із мене педагог. Перші дні на роботі — і подивись: чортзна про що розповідаю учениці і вчу бозна-чому.
Вони рушили від кладовища до зупинки, ліхтарів тут було трохи більше, тож Марта не втрималася і знову поглянула на нього. Звичайнісіньке обличчя, абсолютно пересічна постать. І одяг. І голос, в принципі.
Хіба от очі… І взагалі, не можна оцінювати людину за зовнішністю. Нащо далеко ходити: взяти хоч би й Марту…
— Ну, — сказав він, — тобі в який бік? Я на Трьох Голів.
Марті було в протилежний.
— Проїхатися із тобою? Ти взагалі як, оговталась трохи після всієї цієї дурні? Бо, чесно кажучи, я і сам першої миті перелякався, коли побачив…
— Усе гаразд, — швидко відповіла Марта. — Та й не хочеться вас підставляти. Побачить іще хтось, вирішить… бозна-що. Ви їдьте собі, он і ваша маршрутка.
— Ну… тоді бувай? Дякую за допомогу, Марто.
Він навіть смикнувся був обійняти її чи що, але замість того просто змахнув руками, застрибнув до маршрутки й нахилився заплатити водієві. Поки чекав на решту, обернувся, усміхнувся неуважно.
Схоже, подумала Марта, не запідозрив.
Та і чого б це раптом — Вегнер, напевно, і не почув, що вона тоді сказала. Думав, як врятувати Трюцшлера.
Вона стояла, обхопивши себе руками, притулившись плечем до облупленої металевої труби, на якій висів знак зупинки.
Все минулося, закінчилося, але Марті й досі було страшно. Трюцшлер виживе, скільки разів раніше виживав, звичайна справа. Та вона і не за Трюцшлера боялася. І не Трюцшлера.
Подумки вона прокручувала у пам’яті те саме. Три прості слова. Три слова — і те, що сталося після них.
«Щоб. Ти. Здох».
Невже, питала вона себе, невже…
І навіть боялася до кінця сформулювати своє запитання.
Розділ 8
Нова мода
Щодо звільнення діяти треба було швидко, поки не передумала. Тому Марта прийшла до школи раніше і зайняла стратегічно вигідну позицію на другому поверсі, на підвіконні. Звідси було видно весь коридор, зокрема — двері до вчительської.
Як не дивно, але не вона одна не могла всидіти вдома. Навіть ті, хто працював у другу зміну, були тут: Марта час від часу чула занепокоєні голоси. Цікаво, думала вона, що вони там обговорюють, навряд чи новини. Хоча з усього випливало: саме їх.
Зранку Марта теж краєм вуха чула про можливе підвищення цін «на товари другої необхідності» — тільки погано собі уявляла, про які, власне, товари йдеться. От хліб — першої, а одяг? Чи ліки? І електрика, наприклад, — товар чи ні?
Диктор про подорожчання повідомив наче між іншим, основну увагу сьогодні приділили недружнім діям заморських країн (знову ж: яким діям, яких країн? — ви ж у нас розумні, здогадайтеся самі!..)
Марта за останні півроку звикла до того, що як новини — то переважно чергові повідомлення про перешкоди, які ми із легкістю та честю здолаємо. Причому здолати обіцяли тітки у дорогих костюмах і чоловіки, в яких підборіддя були більші, ніж Мартині груди. Вона аж бачила, як ці-от все покинуть і полинуть долати.
Тому й не зважала. Мачуха теж тихо й мирно дожовувала свій ранковий салат, на екран позирала зрідка, від нудьги. Не на Марту ж їй дивитися. А батько спав, він тепер пізно прокидався, ну і лягав відповідно.
Що у них із батьком, Марта збагнути не могла. Наче помирилися, наче ходить до неї щоночі — а спить і далі на дивані. І мачуха завела моду: раніше все із масштабним вирізом вдягала, нині ж — светри під горло чи шалики якісь, хусточки. Воно на ній, по-перше, як на корові сідло, по-друге, затепло ще для шаликів.
Ну і намахана стала, але тут Марта здогадувалася, в чому справа: певно, за Людвігом своїм дорогоцінним сумує. За володарем надійного, бачте, пістолета і чарівної єгерської форми; тьху.